Читати книгу - "Захребетник"

Усе ще кружляючи, Фортунат чхнув. Крапельки отрути розлетілись далеко. Отрута була слабенька: свербіж, хирлявість, легкий параліч. Хвилина-дві, не більше. Але й хвилини досить, щоб від необережного залишились тільки ріжки та ніжки. Зубастий ваалберит або, скажімо, дагонець здатний за цей час до кісток обгризти слона.

На жаль, чих згинув задарма. «Божа роса», заздалегідь накладена здобувачем, трималася міцно. Мабуть, оборонні чари знешкодили б і чорну жовч, якби венатор захотів удатися до сильнодіючого засобу — черевної відрижки.

— Х-ха!

Боком, із немислимого, цілком безпечного положення Фортунат стрибнув. Ноги, вивернуті коліньми назад, мав пружини, штовхнули могутнє тіло. Сальто-мортале, виляск крильми, отруйна мошва злетіла із зубців. Туша демона мусила всією вагою накрити здобувана, який загаявся. В польоті венатор спритно згрупувався в грудку…

— Н-на!

Вивернувшись із-під Цвяха в останню мить, здобувач відкотився геть. Бич цьвохнув блискавкою, залишивши на задніх лабетах мисливця жирні на смуги червоного кольору. Фортунат, накульгуючи, метнувся слідом. Жало вивищувалося над здобувачем, який і хотів би підвестись, але не встигав.

— Бер есенен тугандай! Куп койорга!

А оце даремно. Казематні чаклування — штука занадто довготривала, щоб користуватися нею в критичній ситуації. З таким самим успіхом можна читати атакуючій мантикорі трагедію «Зоря», сподіваючись дійти до фіналу. Переборюючи киселізацію повітря — наслідок чаклунства! — хвіст Фортуната випустив додаткові сегменти. Жало злетіло на два лікті вище й ринуло вниз.

— Саб’ир шуни кіт!

Здобувач хитрував. Порушуючи всі канони, він заокруглив «казематку» малим тупичком. Ризик, звичайно, але хвіст на мить обернувся на кам’яну арку, а жало — на дверний дзвоник. Але камінь обсипався з сегментів скоріше, ніж бич знову опустився на демона. Малий тупичок гарний, якщо ти володієш басом. Тоді вібрації будуються уступами. А якщо в тебе колоратурне сопрано, начувайся.

Залишивши жало дзвоником, Фортунат тричі «продзвонив» голову здобувача: вухо, шия, ніс. Пролунало знущальне дзеленчання. Здобувач вибухнув лайкою, відскочив і замахнувся бичем. Демон чекав удару, бич нарощував кільця, вибираючи місце…

— Стоп! Залік!

Голова приймальної комісії вдарив у гонг.

Сьогодні головував Серафим Нексус — випадок рідкісний, можна сказати, унікальний. Старий давним-давно відмовився від участі не тільки в захистах ординарних магістрів, а й у вищих кваліфікаційних іспитах. Присвятивши себе винятково охороні найвищої особи, Нексус відійшов од інших справ. Але відмовити Фортунатові Цвяху, якого любив і поважав, він не міг.

Незважаючи на різницю у віці більш ніж удвічі, старий ставився до мисливця на демонів із заступницькою симпатією. Більшість розумних людей утікали від симпатії наймилішого лейб-малефактора на протилежний край землі. А Фортунат лише посміювався.

Йому подобалося ходити по цьому краєчку.

Поки старий дозволяє бути із собою «на ти» й не поспішає «переходити на ви» — рибка в сітці.

— Ваша думка, панове комісари?

— Залік! — погодився Просперо Кольраун, бойовий маг трону. Гігант, він був на голову вищий за інших. — Проте вичікувальна тактика в цьому випадку згубна. Я б учинив отак…

Він плюнув у долоню, створив малюсіньку модельку демона й показав, як перехоплював би ініціативу в злісного нижньомамця. Вийшло швидко, добірно й без зайвого калічення.

— Ти занадто багато чого хочеш від майбутніх магістрів, друже мій!

Рудольф Штернблад, капітан лейб-варти, ляснув бойового мага по могутньому плечу. Просперо похитнувся, відновив рівновагу й повернувся до приятеля лицем. Мало що, раптом іще раз лясне?

— Порівняй їхній досвід і свій! Я би теж інакше бичував…

Комісія відсахнулася на безпечну відстань, оскільки крихітка-капітан скинув поясний ремінь, збираючись улаштувати показову демонстрацію. На щастя, Рудольф обмежився двома «гвинтами», простим і шестірковим, після чого знову підперезався, не зупиняючи обертання.

— Залік! — підбив він підсумок.

— Залік! — погодився доцент Кручек, із осторогою зизуючи на ремінь.

— Залік!

— Вітаю, люба!

Остання репліка належала Фортунатові Цвяху. Венатор на цей час уже скинув Вигляд, поставши в людській подобі. Хіба порядний чоловік кинеться обіймати кохану дружину, залишаючись демоном? А надто зважаючи на характер рудої Меліс та на той факт, що колишня відьма щойно склала конфлікт-мінімум.

Без нього здобувачів не допускали до захисту магістерського дисертата.

— Водички б… — скромно нагадав про себе старенький лейб-малефактор. — Із сухариком, можна?

Натяк був зрозумілий.

Воду із сухарями завбачливий венатор забезпечив ще зранку.

— …нічого такого!

— Фартушку, не мороч дідусеві голову! Були, були піддавки. Я ж розумію: ти й захищеного магістра згамонькаєш — не подавишся.

— Я сам її тренував!

— Бачу. Гарненько підготував, заперечень немає. А жало на уколі все одно притримуєш. Якби я так лялечку голочкою колов, ти б давно на моїй могилці плакав. Ось, дивися, люб’язний…

Лейб-малефактор показав двозубою виделочкою для риби, як він