Читати книгу - "Захребетник"

І ніхто не заважав спрутові кольору засохлої крові пожирати Реджинальда фон Тирле.

Ніхто.

Гострий дзьоб безжально рвав плоть. Вона не встигала відновитися, зяючи майже безкровними ранами. Присоски впивалися в шкіру, висмоктуючи й переварюючи соки жертви. Жалюгідні спроби опиратися були просто смішні. Неймовірним зусиллям фон Тирле визволив голову зі смертельних обіймів. Хотів гукнути: «Рятуйте!» — але мацаки затисли горло, і голос зірвався в придушене сипіння. Немов насміхаючись, із міста долинув звук труби. Якийсь веселун ні сіло ні впало вирішив зіграти побудку.

Вальпургіналії тривали.

Сурмач-жартівник збився на «Тарантелу», видув п’ять тактів бадьорого маршу — й заграв кавалерійський апель. Фон Тирле ще пам’ятав ці звуки: сигнал скликання вершників після атаки. Тоді, під Трендау, їх зібралася небагато: жменька божевільних переможців.

Співає труба.

Мертве серце стрепенулося в неживих грудях. Рани наповнилися кров’ю, вона пухирилася. З ясен висунулися ікла, з пальців — криві пазурі. Шкода, немає палаша. Та дарма, обійдемося! Отже, снулль! Отже, ти жируєш, а я сплю та помовчую?!

Снулль заверещав, коли жертва вчепилася в нього пазурами й іклами.

Із розпачем смертника фон Тирле вгризавсь у ворога. Він відкушував і випльовував шматки слизької плоті, роздирав спрута на частини, відриваючи мацак за мацаком, які конвульсивно смикали. Обидва впали на землю. Підім’явши потвору під себе, вампір наліг зверху. Уже непритомний, засліплений болем, приголомшений втратою крові, він і далі нестямно рвав снулля — той кошмар, який усі ці роки спав із ним в одній труні.

Сурмач давно замовк.

Але труба викликала з небуття.

Перші промені сонця впали на могильні плити. Надгробок, кущі лісотраву, древній склеп… На зім’ятій траві, в калюжі швидко зникаючого слизу, без руху лежав Реджинальд фон Тирле. Одежа нещасного була подерта на клапті. Тіло в цьому сенсі мало відрізнялося від одягу. Ще не цілком отямившись, старий морфініт поповзом наблизився до вампіра.

Приклав вухо до грудей, долоню — до губ.

— Він живий є! Дихай-дихай! І серце битися…

— Який «дихай»?! Який «битися»! Адже він нежить!

— Та ось! — не погодився впертий Тирулега. — Самі дивитися, голубчики!

Мисливець на демонів охнув.

— Овал Небес! Сонце! Його зараз спалить! Швидко, тягнемо в склеп!

Але Кручек, не кваплячись виконувати наказ друга, чемно відсторонив ловця снуллів і сам схилився над пораненим.

— Справді, дихає! — в голосі доцента чулося здивування впереміш із допитливістю істинного вченого. — Й серце б’ється. Ні, до склепу нам ще рано…

Навколо них засяяла примарна корона: обруч із дванадцятьма зубцями. Парна Дюжина зафіксувала сплеск агресії, локалізувала місце дії, тож венатори готові були з’явитись у всеозброєнні: припинити й покарати. На одинадцяти зубцях світилися іменні герби мисливців, що з’їхалися до Брокенгарца. Ступивши до порожнього зубця, Фортунат Цвях увігнав у нього по капелюшок палаючий срібний цвях — свій власний символ.

— Я тут, друзі. Все гаразд.

— Допомога потрібна? — заклопотано спитав зубець Гарпагона Понурого.

— Дякуємо, Гарпе, не треба. Ми самі впоралися.

— Точно? Може, все-таки?..

— Лікаря! — втрутився приват-демонолог. — Ми на цвинтарі, у східній частині міста. І покваптеся! Бо в нас тут неживий помирає…

Кхр-р… крр-ракх-х…

Щебінь полігона скрипів під пазурами.

— Чіі-і-із-з!

Хрясь!

Метнувшись убік, подалі від місця, куди за мить до того ляснув бич здобувана, Фортунат Цвях припав животом до землі. Хвіст скорпіона вигнувся дугою — жалом, націленим на супротивника. Настовбурчився спинний гребінь — розчепірені шпичаки були пасткою для бича. Цівки їдкого диму, звиваючись кільцями, поповзли із ніздрів.

Венатор рушив по колу.

Здобувач у центрі не поворухнувся.

Бич випливав із його правиці і стелився по землі. Хльоснути по оманливо беззахисній спині демона? Ні, для цього здобувана надто добре підготували. По дві години щодня без вихідних, протягом трьох тижнів — бий, але сам уникай ударів. Плюс загальна теорія демоноборства. Навіть заклятий на три вітри батіг заплутається в шпичаках, кривих і зубчастих. А беззбройного чоловічка (якщо він не професіонал-мисливець!) дитя Нижньої Мами зжере, не змигнувши оком.