Читати книгу - "Сини змієногої богині"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З цією святою вірою і жили скіфи, жили доти, доки не зникли – усі до одного – з планети Земля.
Але жили і радувались життю.
З цією вірою живемо і радуємось життю і ми…
Бо як же інакше?
Частина п’ятаЗолотий плуг і золоте ярмо. Скіфія хліборобська, або Звідки «родом» змій Горинич
«Чорні люди» з Чорного лісу
Чорноліською археологічною культурою прийнято називати культуру перехідного періоду від пізньої бронзи до раннього залізного віку.
Назва походить від назви Чорного лісу, де її вперше, у 1949 році у верхів’ях Інгульця і було виявлено. Її пам’ятки займають лісостеп між Дністром та Дніпром і основну частину басейну р. Ворскли на Лівобережжі.[41] Хронологічно чорноліська культура поділена на два ступені: ранню (1050 – 900 рр. до н. е.) і пізню (900–705 рр. до н. е.). Заселення басейну Ворскли чорноліськими племенами відбулося в результаті їхньої міграції з Правобережжя наприкінці бронзової доби. Селилися чорнолісці на мисах корінних берегів рік, поселення їхні були добре укріпленими, оточувалися валом з дерев’яним палісадом у вигляді прямокутних секцій – кліток і захищалися ще й ровом. (Іноді з напольного боку зводилися ще й додаткові захисні споруди, щось схоже на передграддя.)
Такі фортеці правили за сховища – при раптовій появі ворога, коли населення спішно втікало під захист валів, мурів та ровів. Мешкали чорнолісці в дерев’яних наземних житлах та в землянках чималих розмірів. По кутах біля стін стояли стовпи, що підтримували перекриття. У підлозі рилися ями господарського призначення, вздовж стін знаходились різні речі: посуд, сільськогосподарське знаряддя тощо. Переважав обряд трупоспалення з похованням в урнах у безкурганних могилах. Поряд з поодинокими відомі групові, ймовірно сімейні поховання.
Основу господарської діяльності чорноліських племен становило землеробство і скотарство, велику роль відігравало металообробне виробництво.
Вважається, що чорноліська культура брала участь у складанні загальної культури скіфського часу.
Хто вони були, чорнолісці, яка їхня етнічна приналежність – про це свого часу точилася жвава дискусія. Одні дослідники відносили їх до франкомовних племен, інші переконані, що чорноліські племена пов’язані з протослов’янами – ця концепція на сьогодні перемогла. За даними археології, у VIII – на початку VII ст. до н. е. мали місце активні контакти праслов’янського та фракійського світів, і, як результат, змішування різномовного населення, в якому переважили наші предки, праслов’яни, які досить дієво, разом з іншими, творили Велику Скіфію. І все було б добре, якби не войовничі кочівники. Чорноліські племена успішно займалися землеробством, ремеслами, тож мали, як кажуть, хліб і до хліба. Принаймні поживитися у них було чим. Тож кочовики, які самі не дуже любили трудитися – особливо біля землі, а ремесла зневажали, як неблагородне заняття – і внадилися за добром до наших пращурів слов’ян – очевидно, ще чи не з кіммерійських часів, але особливо посилилися напади у VIII ст. до н. е. Бо саме тоді й зводиться потужна захисна лінія в багатьох чорноліських фортецях уздовж Тясмина, а в Чорному лісі споруджується потужне, захищене трьома рядами валів, городище, південний форпост племен, де надто дозоляли кочовики. Єдина система оборони свідчить, що в чорноліських племен вже тоді був своєрідний центр координації дій, а його «столицею» могло бути Суботівське городище,[42] підступи до якого прикривалися окремими фортецями.
Кочовики завжди налітали несподівано (надто під осінь, як чорнолісці збирали небідні врожаї, і їхні ями були повні золотистого зерна, що пахло сонцем), галасливими ордами – земля двигтіла, а в небі не видно було сонця з-за хмари стріл…
Іржали коні, дерли горлянки вершники, намагаючись штурмом взяти вали, подолати – що було нелегкою справою – глибокі рови. Населення висипало на вали, відбивалося стрілами, а коли доходило до рукопашної – списами, дротиками, мечами й довбнями…
Іноді – мирилися. Це коли мешканці городищ погоджувалися платити прийшлим кочівникам данину. Золотим хлібом. Але мешканці городищ не могли збагнути: за віщо? Кочовики не орали, не сіяли, не збирали врожай – за віщо їм платити, як вони взагалі до них – приший кобилі хвіст! Але мусили. Платити. Взагалі боротьба з добре озброєними, зорганізованими й навченими вояками-кочовиками була тяжкою справою. Майже безнадійною, зарані приреченою на поразку. Всього траплялося. Часто штурмові лави кочівників досягали свого – в полум’ї пожеж загинуло Тясминське городище, лютувало полум’я на Суботівському та Чорноліському городищах і сліди пожеж та руйнацій і через тисячі років вражали археологів.
Степ, що його уособлювали скіфи-кочівники на летючих конях, був постійною загрозою, яка з року в рік нависала над поселеннями чорнолісців, тож вони постійно мали тримати зброю в руках і бути щомиті готовими до відсічі чужим кінним ордам, що зненацька виринали з марева далини.
Хліб теж вирощували зі зброєю в руках. В майстернях ремісників завжди напохваті стояли списи, лежали мечі, луки зі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.