Читати книгу - "Брама"

Короткий опис відсутній.

Витяг із журналу: «Триває 281-й день польоту. Жереб випав на Мецуоко, і він покінчив життя самогубством. Алісія добровільно вкоротила собі віку через 40 днів. Корабель іще не досяг повороту, тому все даремно. Залишків провізії недостатньо, щоб урятувати мене, навіть якщо я включу Алісію та Кенні до свого раціону (вони цілі, лежать у морозильній камері). Тому я перемикаю корабель ув автоматичний режим і приймаю таблетки. Ми всі залишили листи. Відправте їх на адресу, якщо цей клятий корабель колись повернеться».

У відділі планування рейсів внесли пропозицію відрядити за цим-таки курсом п’ятимісний корабель із подвійним раціоном забезпечення життєдіяльності та екіпажем, який складатиметься з однієї людини, щоб він завершив рейс і успішно повернувся. Цю пропозицію відкладено через низьку пріоритетність: від повторного рейсу не очікувалося прямої вигоди.

— Дістанемося пункту призначення і поговоримо, а може, поміняюся з кимось, коли повертатимемося назад. А доти матимемо нагоду подумати над тим, чого ми дійсно хочемо.

Я лише повторював два слова:

— Але, Кларо…

Вона поцілувала мене і відштовхнула.

— Робе, — сказала Клара, — не поспішай так. У нас купа часу.

— Зіґфріде, скажи мені ось що, — питаю я, — наскільки я нер­вовий?

Цього разу він являє собою голограму із зображенням Фройда. Справжній віденський погляд без тіні доброзичливості. Одначе Зіґфрід говорить лагідним сумним баритоном:

— Якщо ти про дані з моїх давачів, Робе, то, так, зараз ти досить схвильований.

— Я так і думав, — сказав я, перевертаючись на килимку.

— Можеш пояснити чому?

— Ні!

Я весь тиждень займався сексом із Дорін та Сонею і ридав у душí, мені жахливо пощастило в азартних іграх, я взяв участь у турнірі з бриджу, але дорогою назад був геть зневірений. Я почувався як іграшка йо-йо.

— Я відчуваю себе йо-йо, — волаю я. — Ти розбудив у мені таке, чого я не можу витерпіти.

— Гадаю, ти недооцінюєш власні можливості в боротьбі з болем, — заспокійливим тоном говорить Зіґфрід.

— Іди ти! Що ти знаєш про людські можливості?

Зіґфрід майже зітхає:

— Робе, ти знову?

— Так, чорт забирай! — Дивовижно, але я став нервувати менше; я знову підбиваю Зіґфріда на суперечку і рівень небезпеки зменшується.

— Так, Робе, правда: я робот. Але мене спроектовано таким чином, щоб я розумів, як улаштовані люди, і, повір, мене спроектовано таким чином, щоб я добре виконував свою функцію.

— Спроектовано! Зіґфріде, — розсудливо відказую я, — ти не людина. В тебе є знання, але немає почуттів. Ти уявлення не маєш, як це — ухвалювати людські рішення і нести тягар людських емоцій. Ти не знаєш, що відчуває людина, коли їй доводиться зв’язувати друга, щоб той нікого не вбив; коли з твоєї провини вмирає кохана людина; коли тебе проймає смертельний жах.

— Я знаю це все, Робе, — промовив він м’яко. — Справді. Я хочу зрозуміти, чому тобі так неспокійно. Допоможеш мені в цьому?

— Ні!

— Утім, Робе, твоє збудження означає, що ми наближаємося до центрального болю…

— Припини свердлити мої нерви, хай тобі дідько!

Проте така аналогія не збиває Зіґфріда з пантелику: сьогодні його мікросхеми добре налаштовані.

— Робе, я не стоматолог, а психоаналітик, тому й кажу тобі…

— Годі!

Я знаю, як відвернути його від своїх болючих місць. З того дня я більше не застосовував секретну формулу, яку мені дала Соня, але зараз знову хочу нею скористатися. Я вимовляю потрібні слова і з тигра перетворюю Зіґфріда на кошеня; він перевертається й дозволяє мені лоскотати йому живіт, а я велю йому показати найцікавіші фрагменти його сеансів із привабливими та вельми специфічними пацієнтками. Підглядання триває до кінця нашого годинного сеансу, а відтак я знову залишаю його кабінет без жодних змін.

Майже.

«По нірках, де гічі ховалися, по нірках погаслих зірок, у тунелях ентузіасти каталися, шукаючи їх помилок…» Чорт забирай, це був ніби табір для скаутів: ми співали і веселилися упродовж дев’ятнадцяти днів після повороту. То була найкраща мить у моєму житті. Частково це було звільнення від страху; досягши пункту розвороту, ми зітхнули з полегкістю (як і всі в таких випадках). Почасти це зумовлено тим, що перша частина мандрів­ки була досить напруженою. Мєчніков здебільшого трахався зі своїми двома хлопцями, а Сьюзі на борту проявляла до мене набагато менше цікавості, аніж у Брамі, коли її відпускали на одну ніч. А основною причиною для радості було те, що наближався момент зустрічі з Кларою. Денні А. допомагав мені обробляти цифри — він читав курси у Брамі. Денні міг помилятись, але кращого варіанту не було, тому доводилося вірити йому на слово: він розрахував, що з моменту повороту минуло триста світлових років. Це приблизне число, але досить точне. Корабель, на якому була Клара, чимраз віддалявся від нас упродовж усього­ шляху до пункту повороту. Наразі