Читати книгу - "Любов у спадок"

Із завмиранням серця вона вийшла на стежку і, намагаючись не поспішати, рушила просто до барвистого намету. Спіймала на собі кілька поглядів скоса, та й по всьому. Видимо, селяни вирішили, що вона акторка, а цигани були надто заклопотані своєю виставою, щоб зважати на нового глядача. Дівчина зупинилася неподалік візка й заходилася вдавати, що спостерігає за жонглером. Поруч паслися дві низенькі конячини, з волохатими ногами, доволі розповсюджені в Шотландії. Еріці вдавалося зберігати зовнішній спокій, хоча насправді вона була напружена до крайньої межі. Дівчина уважно стежила за тим, що відбувалося на галяві, ладна будь-якої миті кинутися навтьоки. Але її ніхто не чіпав, тож поступово вона заспокоїлася й навіть почала справді стежити за виставою. Тепер сухорлявий гнучкий жонглер підкидав у повітря довгі загострені кілки, змушуючи їх крутитися, а по тому встромлятися в землю в суворій послідовності; при цьому він вдавав, що ухиляється від гострих кінців найостаннішої миті. З небаченою спритністю він виконував цей небезпечний трюк, і Еріка мимоволі перейнялася до нього повагою. Звичайно, артистів нехтували в суспільстві настільки, що навіть ховати їх на освяченій землі було заборонено, та вміли вони багато чого. Мабуть, такому, як цей циган, спуститися зі стіни було б не складніше, ніж пройти широким шляхом.

Дівчина уважніше придивилася до артистів. Цікаво, хто в них тут за старшого? Напевне, он той здоровань, що стоїть осторонь, хазяйським оком оглядаючи все навколо. Міцний хлопець із голим торсом, порослим густим чорним волоссям, тужно оглядав публіку. Так, напевне, це і є хазяїн.

— Може, юна леді бажає щось купити? — почула вона вкрадливий голос у себе над вухом.

Еріка насилу втрималася, щоб тут-таки не зірватися з місця. Відчуваючи, як скажено стукотить серце, вона повільно озирнулася й побачила просто перед собою низенького вгодованого торговця, що запитливо дивився на неї примруженими очицями. Був він лисуватий, із круглим приємним обличчям, яке виказувало доброзичливу цікавість.

— Що? — невлад відгукнулася вона.

Торговець кліпнув і терпляче повторив:

— Я кажу, юна леді не бажає чогось у мене купити?

Він дивився щиросердно, та дівчині здалося, що його блакитні очиці-щілинки встигли розгледіти все, що треба: і її порвану сукню небагатої леді, й поплутане волосся з застряглими в ньому уламками гілочок та сухими листочками. Втім, тримався цей чоловічок досить привітно. Еріка з вдаваною байдужістю озирнулася навколо.

— А що ви продаєте?

Торговець пожвавішав. Його хитрі блакитні очиці заблищали.

— Та хоч усе, що ви бачите перед собою, — він обвів рукою навколо.

Дівчина засміялася. Він говорив із якимось невловимим акцентом, що виказував у ньому іноземця, і його слова пролунали трохи кумедно.

— А ви часом не Господь Бог? Продаєте небо, воду й землю?

— О, ні, я не Господь, — торговець злякано замахав руками, ніби намагаючись відігнати від себе цю блюзнірську думку. — Я просто скромний власник цього візка. Мене кличуть Яковом, хоча моя матінка кликала мене Джакомо.

— Ви циган? — поцікавилась Еріка.

— О, що ви! — засміявся товстун, знову зображаючи руками млин. — Просто я народився далеко звідси… Дуже далеко — у чудесному місті Флоренції. Чули про таке?

Дівчина замотала головою. Щиро кажучи, її вразила відвертість незнайомця. Так просто розповідати першому зустрічному про себе… Чи це вона зовсім здичавіла? Яків співчутливо глянув на неї.

— Я так і знав. Що ж, шкода… Я подорожував різними країнами і, зрештою, взявся до торгівлі. Це вигідна справа! Ми саме повертаємося зі славного міста Ґлазґо, де мої артисти давали виставу.

Він скрушно розвів руками. Еріка дедалі зацікавленіше слухала цього балакучого чоловічка. Як же його занесло в таку глушину?

— Вони виступають, показуючи своє мистецтво, а я скромно продаю свій товар. Адже я не звик ледарювати, а в моєму віці всі ці трюки… — Яків засміявся, показуючи щербаті зуби. — Але що це я? Зовсім заговорив вас і сам не дав відповісти на моє запитання… Увесь до ваших послуг.

Він притис обидві руки до серця й кумедно вклонився. Еріка подумала, що за такий короткий час устигла перейнятися до цього маленького товстуна симпатією. Він поводився, як вихована людина, що скучила за гідним товариством. Чоловічок, сам того не бажаючи, збудив у її голові одну дуже цікаву думку. Дівчина ще раз озирнулася на коників, які й далі спокійно паслися. Ось що могло б врятувати її… Верхи вона здолає відстань до Едінбурга втричі швидше. Так у неї є хоч якийсь шанс обігнати Дугласа.

— Скажіть, а ви не могли б продати мені коня? — запитала вона.

Товстун трохи відхилився назад і зацікавлено оглянув її. Усім своїм виглядом він красномовно промовляв: ага, так і знав, що тут щось не те! Еріка відчула, що червоніє: торговець ніби наскрізь її бачив. Прокляття, навіщо вона себе виказала таким необережним запитанням! Мовчанка затяглося.

— Річ у тім, що я заблукала, — плутаючись, почала пояснювати дівчина. — Ми були на полюванні… я, мій батько та брати… І я… відстала, кінь поніс, я не втрималася в сідлі й упала. Довго блукала лісом… А тепер мені потрібно дістатися до своєї домівки, але пішки далеченько…

О, чорт! Одна справа — обдурити довірливе дівчисько-служницю й зовсім інше — такого стріляного горобця. Вона відчула, що починає заникуватися від хвилювання, й замовкла.

Яків нещиро зітхнув.

— Я чомусь так і подумав, що з вами сталося нещастя, — делікатно прокоментував він її нахабну брехню.

Еріка зашарілася.

— Мені дуже потрібен кінь, — майже благально повторила вона. — Не