Читати книгу - "Щаслива суперниця"

Отже, йому нічого не відомо. Але я бачив, як насупилися його брови, а величезна щелепа по-бульдожому виступила вперед. Погляд Бігода свердлив мою потилицю, але я вимовив зовсім спокійно:

— Нещасний випадок. Графиня загинула під час пожежі в церкві разом зі священиком, до якого пішла сповідатися.

Кажучи це, я повернувся до Бігода, очікуючи, що він спробує заперечити. Але той мовчав із кам’яним обличчям, погляд його тепер був спрямований на Роберта. Це означало, що він чекає реакції бастарда й буде діяти відповідно до неї. Однак Роберт обмежився тим, що похмуро буркнув: «Із цим розберемося пізніше» й ступнув із сувоєм до короля.

Але я запам’ятав ці слова, що не обіцяли мені нічого доброго.

Генріх лежав із напівзаплющеними очами, його губи й далі ледь помітно ворушилися.

— Государю, — покликав Роберт. — Государю, подивіться на мене. Батьку!

Повіки короля поволі піднялися.

— Ваша величносте, це я, ваш син Роберт. І я благаю вас виявити свою останню волю. Гляньте, ось список осіб, одній із яких ви повинні передати корону. В ім’я Святої Трійці, зробіть позначку, батьку!

Він вклав у кволу руку короля перо й підніс до його очей сувій.

Генріх безтямно дивився на Роберта.

— Стефан… — раптом зірвалося з його вуст.

— Що значить «Стефан»? — прогарчав Глочестер.

— Стефан… — прошелестів король.

Ми з Бігодом мимоволі перезирнулися.

— Стефан…

— Стефан у Булоні, — стримуючи себе, промовив Роберт. — По нього послали, але він ще не приїхав. Батьку, отямитеся! До чого тут Стефан?

— Едіт… — зненацька вимовив король ім’я першої дружини. — Фалезькая каплиця… О, мій Вільгельм!

Тепер він говорив про загиблого первістка. Схоже, король просто марив. І з тією самою інтонацією, немовби перераховуючи, він мовив:

— Мій Роберт…

— Я тут, государю, — схилився бастард. — Я тут, із вами.

На якусь мить заблуканий погляд короля зупинився на ньому. Мені здалося, що він ледь помітно всміхнувся.

— Роберт… А Матильда…

— Матильда захопила Аржантен, государю.

Це було жорстоко. Я бачив, як скорботно зійшлися на переніссі брови Генріха.

Але Роберт уже простягав йому пергамент, вимагаючи, щоб король глянув на список. Генріх скосив око на аркуш, і на його обличчі з’явилася зацікавленість. Мені знову здалося, що він глузливо посміхнувся.

— Матильда…

Він чиркнув пером і відкинувся на подушки. Роберт чортихнувся, сувій з шурхотом полетів на підлогу. Я глянув туди — жирною тремтячою лінією було підкреслене ім’я дочки, причому, риска сповзала навскіс, перетинаючи ім’я Роберта.

Наступної миті Роберт пожбурив пергамент у вогнище, а мені звелів написати новий список. Він ще не втрачав надії змусити вмираючого короля заповісти корону собі. Я підкорився, й знову імена трьох претендентів були представлені королеві.

Спроби Роберта були не безпідставні. Колись Бертрада повідала мені, що Генріх Боклерк залишив синові крім величезних земельних володінь ще й шістдесят тисяч фунтів. Гігантська сума, більш ніж достатня, щоб найняти ціле військо й силою зброї прийти до влади. Сам Генріх колись мав усього п’ять тисяч, і цього вистачило йому, щоб здобути трон. Однак я розумів, що коли влада дістанеться Глочестеру, нам із Гітою буде сутужно. Він любив Бертраду і не полінується призначити розслідування обставин її загибелі. Отоді Бігод і викладе все, що відбулося в церкві Святого Дунстана. Я міркував про це, спостерігаючи, як Роберт намагається знову вкласти перо в руки короля. Але Генріх залишався байдужим, запалі очі були заплющені. Коли ж Глочестер втратив терпіння, схопив батька за плечі й струснув, голова короля безсило закинулася, й слабкий стогін зірвався з його вуст.

— Досить, Глочестере! — промовив я.

Відтіснив його й доторкнувся до вени на горлі Генріха. Биття серця ледь відчувалося.

— Залиште його, Роберте! Чи ви не розумієте, що король відходить?

Він закусив губу, й обличчя його стало злим. Зараз він втрачав останній шанс стати королем.

— Якщо батько не дасть вірного знаку… Тоді війна.

— Мілорде, отямитеся! Король не раз давав зрозуміти, кого хоче бачити на престолі. Адже ви брат імператриці, то поспішіть підтвердити її права.

Я розчинив двері опочивальні й возвістив усім, хто юрмився в передпокої, що король наблизився до скону. До самого світанку ми молилися за його душу, а з неба й далі падав дощ і шумів, як бурхлива річка.

Король Генріх І, що носив прізвисько Боклерк, умер непритомний. Ранок першого грудня був тихий, вогкий і дуже холодний. Навколо замку Ліон-ла-Форт, незважаючи на безліч зібраних тут людей, стояла дивна тиша: слуги, священнослужителі, мисливський почт, охоронці й навіть коні на стайні, — всі немов втратили здатність видавати звуки.

Тільки після полудня стомлені лорди трохи подрімали після нічного пильнування, а по тому зібралися в залі мисливського замку. І відразу ж знову виникла болісна напруга. Належало вирішити, чи посилати гінців до Матильди, а чи укласти угоду про те, що королем, всупереч волі покійного монарха, стане Теобальд.

Я не брав участі в обговоренні, міркуючи, що очікує нас із Гітою при зміні влади. Якщо корона перейде до Матильди й намісником в Англії стане Роберт Глочестер, для нас