Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

японськими військовими. (Понад 400 відповідних фотографій можна побачити у книзі Сі Янга та Джеймса Їня The Rape of Nanking: an Undeniable History in Photographs, 1999.) Японія анексувала Корею в 1910 році, нав'язала вивчення у школах японської мови замість корейської, яке тривало всі 35 років японської окупації, силоміць змусила багатьох корейок та жінок інших національностей до сексуального рабства в японських військових борделях, а багатьох чоловіків-корейців фактично перетворила на рабів, які працювали на японську армію.

Ненависть до японців і досі є поширеним явищем у Китаї та Кореї. На думку китайців і корейців, Японія належним чином не визнала свої звірства під час війни, не перепросила за них і не розкаялася. Населення Китаю вії разів перевищує кількість жителів Японії, а населення Південної та Північної Кореї разом узяте становить більш як половину японського. Китай і Північна Корея володіють ядерною зброєю. Китай, Північна Корея та Південна Корея мають великі й добре оснащені армії, тоді як японське військо залишається мікроскопічним через нав'язану Сполученими Штатами конституцію та пацифізм, поширений у сучасному японському суспільстві. Час від часу Північна Корея здійснює запуски своїх балістичних ракет над Японією, демонструючи свою здатність вразити її. Однак Японія втягнута в територіальний спір як з Китаєм, так і з Південною Кореєю через крихітні безлюдні острови, які самі по собі не мають великої цінності, але важливі з огляду на те, що води біля кожного з них багаті на рибні та мінеральні ресурси, а також родовища газу. Отаке поєднання фактів, як на мене, загрожує Японії великими небезпеками в довгостроковій перспективі.

Для характеристики ставлення азіатів до японського бачення Другої світової війни можна навести висловлювання Лі Куан Ю, проникливого знавця різних народів, який, будучи прем'єр-міністром Сінгапуру впродовж кількох десятиліть, мав змогу добре вивчити Японію, Китай, Корею та їхніх лідерів: «На відміну від німців, японці не пережили катарсису і не знищили ту отруту, яку містить їхня суспільна система. Вони не розповіли своїй молоді про те зло, яке вони заподіяли іншим народам. Хасімото (японський прем'єр) висловив свій „глибокий жаль“ під час відзначення 52-х роковин закінчення Другої світової війни (1997), а також „глибоке каяття“ під час свого візиту до Пекіна в серпні 1997 року. Але він не попросив вибачення, як того очікували від нього китайці та корейці. З якоїсь причини японці не бажають цього робити. Попросити вибачення означає визнати, що ти скоїв зло. А висловлені „глибокий жаль та каяття“ просто виражають їхні нинішні суб'єктивні відчуття. Вони заперечують, що в Нанкіні сталася різанина; що корейських, філіппінських, голландських та інших жінок вони змусили до ролі „жіночої обслуги“ (евфемізм, який означає „сексуальні рабині“) японських солдатів у прифронтових зонах; що вони здійснювали жорстокі біологічні експерименти на живих китайцях, корейцях, монголах, росіянах, а також інших полонених у Маньчжурії. В кожному з випадків вони неохоче визнавали свої злочини лише тоді, коли їм наводили неспростовні докази, взяті з їхніх же документів. Це породжувало підозру щодо майбутніх намірів Японії. Сьогоднішня поведінка японців є маркером їхньої поведінки в майбутньому. Якщо вони соромитимуться свого минулого, то будуть менше схильними повторити його».

Щороку серед моїх старшокурсників у Каліфорнійському університеті Лос-Анджелеса трапляються студенти з Японії, які розмовляють зі мною про своє тамтешнє навчання і про враження від переїзду до Каліфорнії. Вони розповідають мені, що на уроках історії в японських школах темі Другої світової війни приділяється мало часу («бо та війна тривала лише кілька років на тлі тисячоліть японської історії»), нічого або майже нічого не говориться про роль Японії як агресора, наголошується на тому, що японці — це жертви (двох атомних бомб, які вбили близько 120 тисяч осіб), а не винуватці, що несуть відповідальність за смерть мільйонів представників інших народів та кількох мільйонів японських військових і цивільних людей, причому провина покладається на Сполучені Штати, які начебто хитрістю втягнули Японію у війну. (Заради справедливості слід сказати, що корейські, китайські та американські шкільні підручники подають власну, перекручену версію подій Другої світової війни.) Мої японські студенти отримують шок, вступаючи до асоціацій азійських студентів у Лос-Анджелесі, де спілкуються з однолітками з Кореї та Китаю і вперше чують про японські військові злочини, які й досі породжують ненависть до Японії у студентів із цих країн.

Водночас деякі з моїх японських студентів, а також багато інших японців, говорячи про численні вибачення, висловлені японськими політиками, запитують: «Скільки ще Японії треба просити вибачення? Хіба ми вже недостатньо перепросили?» Стисла відповідь звучатиме так: ні, недостатньо, бо ті вибачення звучали нещиро й непереконливо, до того ж лунали вони на тлі заяв, спрямованих на мінімізацію або заперечення японської відповідальності. Відповідь більш розгорнута має містити порівняння протилежних позицій Японії та Німеччини у справі подолання спадщини своєї недавньої історії, а також запитання: чому позиція Німеччини виявилася загалом переконливою для її колишніх ворогів, тоді як позиція Японії не переконала її основних жертв — Китай і Корею? В розділі 6 ми говорили про ті численні способи, якими німецькі лідери висловили каяття й визнали свою відповідальність і якими німецьких школярів навчають правильно ставитися до того, що колись скоїла їхня країна. Китайців і корейців змогла б переконати щира реакція Японії, аналогічна реакції Німеччини: наприклад, якби прем'єр-міністр Японії прибув з візитом до Нанкіна, став навколішки перед присутніми китайцями і попросив пробачення за різанину, яку влаштували в цьому місті японські мілітаристи під час війни; якби по всій Японії було відкрито музеї та пам'ятники і збережено концтабори для військовополонених із фотографіями та детальною розповіддю про японські звірства під час війни; якби японських школярів регулярно возили на екскурсії до таких місць у Японії, а також за її межами — до Нанкіна, Сандакана, Батаана та Сайпана; якби Японія більше уваги приділяла зображенню не японських жертв японських же звірств, а не японських жертв війни. Втім, подібні заходи немислимі в сучасній Японії, хоча широко практикуються в Німеччині. Та допоки вони не будуть практикуватися в Японії, Китай та Корея й далі з недовірою ставитимуться до нещирих японських вибачень, далі ненавидітимуть цю країну. І допоки Китай та Корея озброюватимуться до зубів, а Японія залишатиметься без засобів захисту, над нею й далі нависатиме велика загроза.

-

Існування кожного народу залежить від поновлюваних природних ресурсів, включно з лісами, рибними запасами, верхнім шаром ґрунту, чистою водою та чистим повітрям. Усі ці ресурси пов'язані з проблемами їх раціонального використання, і в цьому відношенні науковці вже мають неабиякий досвід. Якби світові ліси та рибні промисли використовували відповідно