Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Єдиним великим контингентом іммігрантів до Японії в період сучасної історії стали кілька мільйонів корейців до та під час Другої світової війни, коли Корея була японською колонією. Однак більшість тих корейців було силоміць завезено як підневільну робочу силу. Скажімо, мало хто знає, що 10 % людей, які загинули в результаті атомного бомбардування Хіросіми, були корейцями, які там працювали.
Недавно двоє японських міністрів з нинішнього уряду закликали розширити імміграцію. Зокрема, Сігеру Ісіба, міністр регіонального розвитку, заявив: «Колись японці іммігрували до Південної й Північної Америки і змогли ужитися з місцевими жителями, залишаючись при цьому гордими японцями... Немає сенсу відмовляти іноземцям, які приїздять до Японії, якщо наші люди робили те ж саме за кордоном». Наприклад, у Перу був свого часу президент-японець, у США — сенатори-японці та японці-конгресмени, а також ректори університетів.
Негативне ставлення уряду до імміграції віддзеркалює аналогічне ставлення до неї японських громадян, засвідчене багатьма опитуваннями громадської думки. Воно радикально відрізняється від ставлення до іммігрантів у решті багатих країн. Частка японців, які виступають проти збільшення числа прибульців і надання їм права на постійне проживання, становить 63 %; 72 % японців вважають, що іммігранти спричиняють зростання злочинності; 80 % не погоджуються з тією думкою, що іноземці сприяють розвитку суспільства, пропонуючи нові ідеї, на відміну від 57-75 % американців, канадців та австралійців, які мають протилежну точку зору. І навпаки: мікроскопічно мала частка японців (лише 0,5%) вважають імміграцію найважливішою проблемою, яка стоїть перед їхньою країною, тоді як протилежної думки дотримуються до 15 % американців, французів, шведів і британців.
Скажу прямо: я не вважаю, що негативне ставлення японців до імміграції є хибним і що його слід змінити. В кожній країні імміграція як створює проблеми, так і приносить певну вигоду. Нехай кожна країна самостійно зважує співвідношення вигоди та проблем і на основі цього визначає власну імміграційну політику. Не дивно, що Японія, етнічно однорідна країна із тривалою історією ізоляції та відсутності імміграції, високо цінує свою етнічну однорідність, тоді як Сполучені Штати, країна етнічно розмаїта, майже всі громадяни якої є нащадками сучасних іммігрантів, не вважає етнічну однорідність великою цінністю. Дилема Японії полягає в тому, що вона потерпає від загальновизнаних проблем, які інші країни пом'якшують за допомогою імміграції, але сама ще не визначилася, яким чином буде ці проблеми вирішувати, не вдаючись при цьому до імміграції.
Найбільшими з них є згадана вище взаємопов'язана група проблем: падіння народжуваності, старіння населення і результуючий економічний тягар, який полягає в тому, що дедалі меншій кількості молодих і здорових платників податків доводиться оплачувати пенсії та охорону здоров'я дедалі більшого числа непрацюючих пенсіонерів, чиє здоров'я невпинно погіршується. Незважаючи на те, що США, Канада, Австралія та Західна Європа також стикаються з падінням народжуваності та старінням свого корінного населення, ці країни мінімізують негативні наслідки таких явищ, запрошуючи до себе велику кількість молодих робітників-іммігрантів. Японія не в змозі компенсувати зменшення робочої сили, залучаючи до роботи більшу кількість своїх освічених непрацюючих матерів, бо, на відміну від США, в Японії практично не існує великої кількості жінок, яких можна було б приватно найняти для догляду за дітьми. На відміну від США, немає в Японії й великого контингенту чоловіків та жінок, яких можна було б наймати для догляду за старими людьми як удома, так і в лікарнях. (Ці рядки я пишу, і досі не оговтавшись від потрясіння, пережитого в результаті смерті своєї хворої японської родички, чия родина мала годувати й доглядати її у шпиталі.)
Якщо судити з великої кількості патентів, виданих японським винахідникам, процес інновацій розвивається в цій країні жвавими темпами, однак японці занепокоєні тим, що кількість радикальних інновацій менша, ніж можна було б очікувати з огляду на великі інвестиції в дослідження й розробки. Про це свідчить і відносно скромна кількість Нобелівських премій, присуджених японським науковцям. Більшість американських Нобелівських лауреатів є або іммігрантами першого покоління, або їхніми нащадками. Але іммігранти та їхні нащадки трапляються серед японських науковців так само рідко, як і іммігранти серед японського населення взагалі. Це співвідношення між іммігрантами та Нобелівськими лауреатами не дивує, якщо згадати, що готовність іти на ризик і намагатися зробити щось радикально нове є передумовою як для еміграції, так і для інновації найвищого рівня.
В короткочасній перспективі Японія навряд чи виявить готовність вирішувати названі вище проблеми за допомогою імміграції. В довгостроковій же перспективі невідомо, чи будуть ці проблеми й далі докучати японцям. Можливо, вони вирішать долати їх, змінивши свою імміграційну політику, або знайдуть якийсь інший спосіб їх усунення, не пов'язаний з імміграцією. Якщо Японія все ж таки вирішить переглянути свою імміграційну політику, то як зразок їй може підійти політика Канади, яка оцінює заявників, що прагнуть потрапити до країни, з точки зору тієї потенційної користі, яку вони можуть їй принести.
-
Наступною після імміграції великою проблемою, якій приділяють мало уваги, є вплив поведінки Японії під час війни по відношенню до Китаю й Кореї на її нинішні стосунки з цими країнами. Під час Другої світової війни та до неї Японія завдала багато зла народам інших азійських країн, особливо Китаю та Кореї. Задовго до «офіційного» оголошення війни 7 грудня 1941 року Японія вже вела активні бойові дії проти Китаю (починаючи з 1937 року). Під час тієї війни японські військові вбили мільйони китайців, часто — по-варварському, використовуючи зв'язаних китайських полонених для відпрацювання практики штикового бою і загартування психіки японських солдатів. Вони вбили кількасот тисяч цивільних у Нанкіні протягом грудня 1937 — січня 1938 року, а також багатьох інших китайців, щоб помститися за наліт американських літаків під командуванням підполковника Дулітла на Токіо в 1942 році. Хоча в нинішній Японії ці злочини загалом заперечуються, вони під час скоєння були чітко задокументовані не лише китайськими та іноземними оглядачами, а й самими
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу», після закриття браузера.