Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

Окремий список визначав «буржуазний елемент»: купці, шинкарі, переважно євреї і поляки (21 особа)[565]. Лише радикальна зміна на фронті – широкий контрнаступ польського війська не дозволив Галицькій ЧК повністю «очистити» місто від «ворогів народу». Особливе обурення галичан викликало залучення «буржуазії» до примусових робіт, а також масові реквізиції коней, майна заможних міщан. Так, наприклад, у тернопільця Тайхмана 28 серпня реквізовано 382 срібних та золотих предметів. Частину з таких предметів, зокрема годинники, В. Затонський полюбляв видавати підлеглим – шоферам, провідникам вагонів. Реквізовані мило, сірники, чай, шоколад, вино, тканини, сорочки, як правило, реалізовувалися через магазин. Мед і пиво передавалися війську і безкоштовним їдальням[566].

Деякі історики закидають Галревкому нерішучість щодо «організації Червоної Галицької Армії»[567]. Але ж спеціальною постановою Галревкому, який не міг діяти самостійно без згоди Москви і Харкова, було проголошено «мобілізацію в Галичині не проводити, добровольців приймати обережно»[568]. На наш погляд, це було пов’язано з недовірою до галичан після квітневих подій 1920 р. на польському фронті. Зрештою, незважаючи на оптимістичні заяви, що місцеве населення західного регіону з нетерпінням чекає Червону армію, щоб здійснити революційні перетворення, В. Затонський і його оточення в Галичині пересвідчилося, що насправді ситуація зовсім інша. Не випадково чимало уваги було приділено організації репресивних органів Галицької ЧК та місцевих ревкомів.

Відтак Галревком робив основну ставку на залучення до радянізації краю галичан, які знаходилися в Росії і Україні. Багато з них були або вважалися формально комуністами. На початку серпня Затонський засипав телеграмами й листами Леніна, Троцького, Дзержинського, галбюро при ЦК РКП(б), благаючи скеровувати до Тернополя сформовані у Казані в запасній армії галицькі частини, ув’язнених у Кожухівському концтаборі старшин ЧУГА і взагалі галичан, перш за все членів партії. Москва з розумінням ставилася до його прохань. 10 серпня секретар ЦК Крестинський розіслав усім губернським парткомам Росії телеграми, в яких писав: «У зв’язку з утворенням Радянської влади у Східній Галичині… ЦК пропонує в дводенний термін провести мобілізацію всіх комуністів-галичан (уродженців Східної Галичини й русинів з Буковини) віком 18–40 років і скерувати їх у розпорядження ЦК РКП(б). Сімей з собою не брати»[569].

Невдовзі завідувач військового відділу Галревкому М. Баран доповідав Леніну в Москву і Сталіну до Харкова, що з Казані прибув і розміщений поки що у Вінниці перший галицький запасний батальйон кількістю 1539 бійців, який постійно поповнюється. Сформовано й озброєно три стрілецькі галицькі батальйони по 300 бійців у кожному, два з яких скеровано до Тернополя, один – до Чорткова. На території Галичини формуються військкомати, зокрема в Тернополі, Чорткові, Гусятині, Заліщиках, Борщеві, Збаражі, Теребовлі, які приступили до роботи[570].

Зазначені військкомати приймали до війська лише добровольців. Згідно з радянськими джерелами, до Червоної армії зголосилися: у Підгаєцькому повіті 300, Бродівському – 200, Теребовлянському – 176, Гусятинському – 36 осіб[571]. З місцевих добровольців та прибулих з Казані вояків, у Тернополі складено повністю галицький військовий гарнізон. 8 вересня В. Затонський повідомляв у Реввійськраду 14-ї армії, що «охорону м. Тернополя, вартову службу і патрулювання здійснюють 1-й і 2-й галицькі батальйони… Формуємо новий батальйон». 13 вересня він доповідав Сталіну, що у Тернополі сформовано 1-шу Галицьку стрілецьку бригаду. Про її повний склад не вказувалося, але в листі начальника ветеринарного відділу К. Мойсейовича (випускника Львівського ветінституту), який 8 вересня звернувся у штаб 14-ї армії з проханням: «Для 1-ї Галицької бригади необхідні медикаменти. Бригада має 2896 коней, за якими здійснюють меднагляд 5 ветлікарів і 10 ветфельшерів»[572].

У ході контрнаступу польсько-українських військ 15–20 вересня 1920 р. фронт наблизився до Тернополя. Наступного дня Галревком виїхав з міста за Збруч. 25 вересня у Вінниці Галревком самоліквідовано, а решту його коштів – майже 7 млн рублів, іноземну валюту, реквізовані золоті речі передано у місцевий банк[573].

Лише 1989 р. вперше оприлюднено виявлений в архівах лист В. Затонського від 23 вересня 1920 р., в якому підсумовано діяльність Галревкому. «Галицьке дійство закінчилося», – констатував він, звертаючись до Леніна, ЦК КП(б)У, Реввійськради Південно-Західного фронту. «Але як би не було, – продовжував він, – рано чи пізно Галичину доведеться радянізувати». У зв’язку з цим В. Затонський виклав «досвід першої спроби» та її уроки. Насамперед визнавав, що «до такої серйозної справи, як перенесення соціальної революції і радянської влади, хоч би захудалої, ми були дуже погано підготовлені». Далі він критикував діяльність Ф. Конара і Ф. Кона, вважаючи, що Галревком створили запізно, що прибув у Галичину з порожніми руками, без підготовлених працівників, тому робота велася стихійно, й Галревком не здійснив і десятої долі запланованого. Але при всьому, В. Затонський вважав, що: «Саме зараз, коли Галичина нами загублена, необхідно зайнятися підготовкою до повернення туди». Для цього він пропонував продовжувати мобілізацію галичан-комуністів по всій Росії і скеровувати до 14-ї армії. Він наголошував на тому, що «комуністи-галичани на українському правобережжі набагато більш бажані, ніж калузькі чи тамбовські русапети». Рекомендував створити низку політшкіл і для кількох тисяч галичан, які відійшли з Червоної армією; до моменту переходу армії в наступ утворити апарат радянської влади (що було враховано у 1944 р., коли в західні області України скеровано всі керівні державні, партійні структури від району й вище). В. Затонський обіцяв підготувати детальний «план систематичної підготовки до відновлення радянської влади в Галичині»[574]. Зазначеного плану в архівах не виявлено, однак певні його пункти, як бачимо, було враховано через двадцять років, уже в ході вересневого 1939 р. походу Червоної армії й нової радянізації західних земель України. В останні роки не стало й численних пам’ятників червонокозачим командирам, які намагалися проголосити Галицьку ССР, а згодом її приєднати до нової, уже ленінсько-сталінської Російської імперії.

Нейтральна Швейцарія Східньої Європи

Рига: польсько-більшовицька змова

Наприкінці вересня 1920 р. польські легіонери погасили вогонь «світової революції» не тільки на берегах Вісли, але й Збруча, де 52 дні діяла Галицька соціалістична радянська республіка. У протибільшовицькій кампанії в районі Ходорова – Бурштина – Букачівців – Бучача – Чорткова (серпень – вересень) брала участь армія УНР на чолі з генералом М. Омеляновичем-Павленком. До її складу входили дивізії генералів М. Безручка та О. Удовиченка, кінна бригада Ю. Шепаровича[575]. Галревком на чолі з більшовиком В. Затонським змушений був покинути Тернопіль і спішно виїхати на Радянську Україну, де невдовзі не без участі ЦК КП(6)У і раднаркому «самоліквідувався», передавши сотні конфіскованих золотих речей, срібло, 6 млн крб і чимало іншої валюти банкам УСРР