Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

до нього колишніх старшин легіону УСС, УГА і ЧУГА. Нарешті, Галревком утворили в Харкові 8 липня 1920 p. нa спільному засіданні галорчкому і політбюро ЦК КП(б)У в складі: В. Затонський (голова), М. Баран, А. Бараль, Ф. Конар, М. Левицький, К. Литвинович, І. Немоловський[551]. 15 липня він ухвалив постанову про створення Галицької соціалістичної радянської республіки, тобто ще до вступу Червоної армії в Галичину. Наступного дня після бесіди з Затонським Ленін на засіданні ЦК ВКП(б) затвердив склад і план діяльності Галревкому та ухвалу про виділення йому 50 млн карбованців. 18 липня розповсюджено листівку «До селян і робітників Галичини!», в якій сповіщалося, що вони вже є громадянами радянської республіки й мають зустрічати «гідно і достойно пролетарську Червону армію»[552]. Більшість листівок й військових газет тоді друкувалися у Кам’янці-Подільському, в штабі 14-ї армії, куди В. Затонський виїхав з деякими членами галбюро. Документи архівів стверджують, що Галревком розпочав свою практичну діяльність і проголошення декларацій та постанов лише після того, як зібрався майже у повному складі в Тернополі 8 серпня 1920 p. І. Немоловський доповів галбюро при ЦК РКП(б) О. Пушкарю, що «Галревком в середині липня з Харкова виїхав до Вінниці, звідти до Жмеринки і прибув у Тернопіль 8 серпня»[553].

На той час його члени ще жодного разу не збиралися у повному складі: В. Затонський, як член Реввійськради 14-ї армії, був на фронті. Між іншим, 31 липня він також очолив галоргком і в листі до С. Косіора писав: «Прошу відрегулювати питання про Галоргбюро. Я поки що самовільно оголосив себе головою замість Кона, хоча не його членом»[554]. К. Литвинович та І. Краснокутський перебували у Москві, Ф. Конар – у Києві. У Харкові, де знаходився уряд радянської України і ЦК партії, були лише І. Немоловський та М. Баран (деякий час). Вони й склали Галревком, про що свідчать підписи під усіма документами тільки І. Немоловського. Саме він писав 14 липня 1920 р. до галбюро в Москві: «Реввійськрада Південно-Західного фронту запевняє, що за два тижні буде у Львові. Гоніть наших людей з Москви до Києва»[555].

Неоднозначні документи щодо утворення Галревкому віднайдено у фондах 14-ї армії Російського державного військового архіву. Зокрема, протоколи засідань галбюро спільно з політвідділом армії. Один з них від 28 липня 1920 p. свідчить, що на засідання у Жмеринці за участю М. Горбунова (член Реввійськради 14-ї армії) М. Барана, Н. Гірняка, О. Паліїва, Ф. Конара було ухвалено: «Галбюро при політвідділі К. Литвиновича, І. Немоловського вважати Галревкомом»[556]. А за кілька днів 31 липня В. Затонський телеграфував Сталіну та Косіору: «Прошу відрядити до мене галичан. Тут в Галревкомі страшне безлюддя»[557]. Нарешті, у постанові засідання політбюро ЦК КП(б)У від 3 серпня 1920 р. за участю С. Косіора, Г. Петровського, В. Чубаря та ін. прийнято рішення «утворити у Львові нелегальний партійний центр – ЦК КПСГ у складі: В. Затонський, М. Баран, Ф. Конар, М. Левицький, О. Шумський, К. Литвинович, І. Немоловський, І. Краснокутський та ін., всього 12 осіб, а також Галревком»[558]. Згідно з повідомленням польового управління 14-ї армії, В. Затонський виїхав до Тернополя 3 серпня 1920 p. і лише 11 серпня 1920 p. у цьому місті відбулося засідання ЦК КПСГ, яке затвердило склад Галревкому на чолі з В. Затонським[559].

Відзначимо, що Москва і насамперед політуправління фронту й армій робили все для того, щоб сформувати у галичан позитивне уявлення про Червону армію і більшовицьку Росію. 1 серпня 1920 р. начальник політвідділу 14-ї армії Мірошниченко, члени Реввійськради армії В. Затонський і М. Горбунов надіслали у війська певні директиви. В одній з них, посилаючись на вимогу Й. Сталіна, вони зобов’язували при вступі в Галичину з повагою ставитися до її населення, оскільки «наша мета не завоювати край, а визволити від поляків самостійну дружню державу». Вимагалося слідкувати за поведінкою червоноармійців, виключити грабунки і насильства, навіть вступати в села і міста з українськими піснями. Зверталася особлива увага на 8-му, так звану Червонокозачу кінну дивізію. Її командиру В. Примакову Горбунов і Затонський персонально наказували: «Звернути особливо серйозну увагу на поведінку кіннотників при вступі в Галичину»[560]. Однак ці вказівки не виконувалися, про що свідчить брутальна поведінка червоних у Галичині в серпні—вересні 1920 p.

Згідно з більшовицькими поглядами на місцеве самоуправління, владу зосередили у надзвичайних органах – ревкомах (організовано 20 повітових і 1150 сільських). Зазвичай їх обирало населення на сходинах під контролем військових або чекістів[561]. Аналізуючи декрети Галревкому у ті дні, пересвідчуємося, що вони нагадують відповідні документи раднаркомів радянських Росії й України, тобто відірвані від реальності, не забезпечені діяльністю виконавчих структур. Розглянемо деякі з них.

Декрет про націоналізацію великих і середніх промислових підприємств розповсюджувався на дрібні, зокрема побутові та торгівельні, що завдало населенню економічної і моральної шкоди. Практично не вирішувалося деклароване право на землю. Одна з декларацій скасувала державну українську мову. Впровадження державної мови урядом ЗУНР засуджувалося як антинародне. Цікаво, що саме у дні «соціалістичних перетворень» постановою політбюро ЦК КПГ від 10 вересня Комуністична партія Східної Галичини (близько 230 членів і 250 кандидатів) була розпущена як «засмічена» інтелігентськими та «міщансько-націоналістичними елементами»[562].

Важливою функцією Галревком вважав боротьбу з «контрреволюційними елементами». Ще наприкінці липня І. Немоловський надіслав прохання до Реввійськради 14-ї армії. «Організувати два концтабори: у Вінниці – для лояльних галичан, і у Харкові – для ненадійних»[563]. У ті дні В. Затонський звернувся до Харкова з проханням надіслати «для організації чекістської роботи» з Одеси Н. Яковлева (Епштейна), який у 1919 р. був членом Реввійськради 14-ї армії, і, як вважав голова Галревкому, добре зарекомендував себе при очистці Одеси від «ворогів радянської влади і розбирається в проблемах Галичини»[564].

Вже 3 вересня завідувач відділу Галревкому М. Левицький надіслав до Москви перший звіт про діяльність органів ЧК у Галичині. Він повідомляв, що в повітах утворені ревкоми, «які тісно пов’язані з Галицькою ЧК» і мають завдання боротися з контрреволюціонерами, саботажниками, спекулянтами, шпигунами та ін. У доданій «Інструкції» визначено форми і методи: обшуки, арешти, облави, конфіскація майна арештованих, нагляд за людьми, адміністративні і кримінальні кари.

Крім того, додано списки осіб у Тернополі, які підлягали репресіям. Вони розподілялися на класи: 1. Власники підприємств, аптек, поміщики (всього 61 особа – вказані прізвища, домашні адреси); 2. Власники землі, шевці, пекарі (61 особа); 3. Купці (48 осіб).