Читати книгу - "Століття"

22

Але також і винайти «велику фікцію»! «Як ми знаємо завдяки Лакану, істина сама перебуває в структурі фікції. Складність, безперечно, в тому, що ми маємо знайти велику фікцію, не маючи її власного імені. В минулому столітті в усіх пристроях фікції, що працювали в політичному полі, було власне ім’я. Для мене наша сьогоднішня проблема. як володіти фікцією без власного імені». Бадью А. Политика: неэкспрессивная диалектика // Бадью А. Загадочное отношение философии и политики / Пер. с фр. Д. Кралечкин. — М.: Институт Общегуманитарных Исследований, 2013. — С. 104-105.

23

Бадью А. Meтa/Политика: Можно ли мислить политику? Краткий трактат по метаполитике / Пер. с фр. Б. Скуратов, К. Голубович. — М.: Логос, 2005. — С. 69.

24

Якщо характерною особливістю ХХ століття, що минуло, Бадью називає «пристрасть реального», то особливістю ХХІ ст. він називає «демократичний матеріалізм», який твердить: «Є лише тіла та мови». Цій доктрині нового століття Бадью протиставляє свою платонівську «матеріалістичну діалектику», що стверджує: «Є лише тіла та мови, якщо тільки є істини». Цю думку Бадью розвиває в праці «Логіка світів».

25

Badiou A. Théorie de la contradiction, Paris, éd. François Maspero, 1975.

26

Цит. за: Bosteels B. Badiou and Politics. London, Durham, 2011. — P. 307.

27

Перелік цитованих творів подаємо в бібліографії. — Прим. пер.

28

«Негри», як і майже всі тексти Жене після романів раннього періоду (тобто після великого дослідження Сартра «Святий Жене, комедіант і мученик»), — важливий документ століття, позаяк зображає зв’язок білих людей Заходу з тим, що можна назвати їхнім чорним історичним несвідомим. П’єса «Ширми» намагається не просто переповісти жахіття колоніальної війни в Алжирі, а й створити театр, що передавав би суб’єктивний стан героїв, — унікальна спроба такого роду, якщо, звісно, не брати до уваги дивовижної та відлюдної «Могили для п’ятисот тисяч солдатів» Ґійота, який перетворює війну на щось на кшталт матеріалістичної поеми, схожої на поему Лукреція.

На мій погляд, літературне зусилля Жене сягає апогею в шедеврі «Полонений закоханий», де він вже не театральними, а прозовими засобами підносить до рівня вічності гострий момент війни палестинців з Ізраїлем, а також — разом із Чорними пантерами — момент нескінченної і прихованої громадянської війни, що зветься Сполученими Штатами.

29

Не думаю, що хтось іще читає Босюе, й зокрема цитовану мною «Надгробну проповідь». А проте — треба віддати належне Філіпу Солерсу, який здавна палко обстоює його мистецтво, — це один з найсильніших мовців у нашій історії. Для тих, хто, крім усього іншого, цікавиться, як-от, сподіваюся, читач цієї книжки, підсумком століть, важливо розглядати Босюе як найпослідовнішого захисника провіденціалістського, а отже, раціонального, хоч воно і перевищує ресурси нашого розуму, бачення людської історії.

30

Вже більше двадцяти років так звані «нові філософи» зводять наслідки століття до такого підрахунку, підпорядковуючи всю думку про політику найбільш регресивному «моральному» підсумовуванню. Нещодавню появу «Чорної книги комунізму» треба розцінювати як абсолютно злощасне історичне опанування такої регресії. Годі дати раду підрахункам, де під словом-валізкою «комунізм» намішані неабияк несхожі й за намірами, й за послідовністю політики, що розтяглися на сімдесят років історії. Якщо йти за методами книги, геть неможливо піддати осмисленню ті грандіозні знищення й даремні втрати життів,  які справді супроводжували деякі ті політики. Адже те, що не помислено, залишається. Попри поширене переконання, повторення можна запобігти завдяки думці, а не пам’яті.

31

У річищі розмов про «тоталітарну» ідентичність емансипативних політик, чи політик неліберальних, дехто вирішив копнути аж до самого коріння Французької революції, зокрема, до центрального його епізоду — якобінства. Тож наприкінці 1970-х років ми слухали всілякі нісенітниці про зв’язок Робесп’єр-Сталін, навіть — у перевернутому вигляді — про визвольний геній Вандеї, що в провінції захищалася від «геноциду», який вчинили республіканці. Саме в цьому сенсі ХХ століття, якщо його сутність криється в тоталітарній мерзенності, починається, з погляду деяких екстремістів Реставрації, з Комітету громадського порятунку.

32

Стосовно інформації, яку передавали союзникам щодо знищення та газових камер, можна зокрема звернутися до важливої книги Рудольфа Врба й Алена Бестика «Я звільнився з Аушвиця», яка перекладена з англійської (Rudolf Vrba, avec Alan Bestie, Je me suis  évadé d’Auschwitz, Paris, Ramsey, 1998).

Ці дані добре доповнює стаття Сесиль Вінтер «Чому слово „єврей“ перестали вимовляти» (Céile Winter, «Ce qui a fait que le mot juif est devenu imprononçable»). Ця розвідка, з-поміж іншого, коментує, як монтажування фільму Клода Ланцмана «Шоа» уникає деяких фраз Рудольфа Врба.

Фундаментальною працею про нацистський геноцид залишається книга Рауля Гілберґа «Знищення євреїв у Європі» (Raul Hilberg, La Destruction des Juifs d’Europe, 1961, ed. Fayard, 1988).

Загальний огляд проблем, які висувають перед думкою наслідки політики нацизму, а також ревізіонізм, що заперечує газові камери, пропонує колективна праця за редакції Наташі Мішель «Слово на вустах теперішнього. Неґаціонізм: історія чи політика?» (Paroles à la bouche du présent: le négationnisme, histoire ou politiąue?, Éditions Al Dante, 1997).

33

Серед нечастих свідчень митців про століття колоніальної дикості згадаємо, звісно, «Подорож до Конґо» Андре Жида. А також не забудемо пісеньку зі збірки «Мадагаскарських пісень» Мориса Равеля, там, де співається: «Стережіться білих, мешканці ріки». Равель відмовився від Ордену почесного легіону через те, що французький уряд підтримував усі можливі й неможливі маневри в Росії проти більшовицької революції.

34

На першому етапі «культурної революції» деякі лідери, як Лінь Бяо, підтримали заклик «Докорінно змінити людину». Вже скоро помітили, що зміна людських глибин так чи так, через несподівані результати, вимагала залізної диктатури і зведення рахунків, що відзначалось неабиякою жорстокістю. Також ці силувані пологи нової людини згодом були знеславлені як «лівацький» надмір. Лінь Бяо, що дістався самих висот у 1969 р., втратив життя на хвилі спротиву у вересні 1971 р., очевидно, був убитий в урядових коридорах. У Китаї цей епізод залишається під сімома печатями.

35

З поезією Мандельштама 20-х років можна познайомитися в невеличкій збірці «Tristia та інші поезії» (Gallimard, 1982), упорядник і перекладач Франсуа Керель.