read-books.club » Фентезі » Ім’я вітру 📚 - Українською

Читати книгу - "Ім’я вітру"

216
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ім’я вітру" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 222
Перейти на сторінку:
бува, не з Іллу родом? — запитав Гемм, хитро всміхаючись.

— Ні, пане.

— А-а-а-а, — протягнув Гемм з удаваним розчаруванням. — Я чув, що іллійські племена визначають час за сонцем, а тому не мають справжнього уявлення про пунктуальність. Однак, зважаючи на те, що ти не іллієць, я не бачу для тебе жодної причини запізнюватись. А ти?

Безіл якусь мить беззвучно поворушив ротом, неначе бажаючи якось виправдатись, а тоді, напевно, передумав.

— Я теж не бачу, пане.

— Добре. На завтра можеш підготувати доповідь про іллійський місячний календар у порівнянні з точнішим, цивілізованим атурським календарем, з яким ти вже маєш бути знайомий. Сідай.

Безіл, не промовивши жодного слова, звалився на місце неподалік, як побитий собака.

Гемм остаточно забув про лекцію й почав чигати на наступного запізнілого студента. Тож коли цей студент невпевнено зайшов до приміщення, у залі панувала напружена тиша.

Це була дівчина років вісімнадцяти. Свого роду рідкість. В Університеті на одну жінку припадає близько десяти чоловіків.

Коли вона ввійшла до зали, Гемм якось пом’якшав. Він швидко піднявся сходами, щоб із нею привітатись.

— Ах, моя люба. Мені раптом стало приємно, що ми ще не розпочали сьогоднішню дискусію. — Він узяв її під лікоть і провів до першого вільного місця на кілька сходинок нижче.

Від такої уваги вона явно знітилася.

— Вибачте, майстре Гемм. Основна будівля більша, ніж я гадала.

— Не турбуйтеся, — добродушно промовив Гемм. — Ви тут, і це головне. — Він запопадливо допоміг їй розкласти папір і чорнило, а вже тоді повернувся на сцену.

Коли він опинився там, почало здаватися, що він, можливо, таки проведе лекцію. Але він, перш ніж розпочати, знову поглянув на дівчину.

— Вибачте, панно. — Вона була єдиною жінкою в залі. — Я повівся дуже нечемно. Як вас звати?

— Рія.

— Рія — це скорочене від Ріян?

— Так. — Вона всміхнулася.

— Ріян, схрестіть, будь ласка, ноги.

Прохання було висловлене таким серйозним тоном, що жоден зі студентів навіть не захихотів. Ріян зі спантеличеним виглядом схрестила ноги.

— Тепер, коли ворота пекла зачинено, — промовив Гемм своїм звичним, грубішим тоном, — можна й починати.

І він почав, не звертаючи на неї уваги до кінця лекції. І цим, на мою думку, ненавмисне зробив їй ласку.

Ці дві з половиною години тягнулися довго. Я уважно слухав, весь час сподіваючись, що він дійде до того, чого я не навчився в Абенті. Але нічого такого не було. Я швидко усвідомив: Гемм справді розповідає про основи симпатії, але робить це на дуже, дуже примітивному рівні. На цьому занятті я жахливо змарнував час.

Після того як Гемм відпустив студентів, я спустився сходами та впіймав його, коли він саме виходив крізь нижчі двері.

— Майстре Гемм?

Він повернувся до мене.

— А, так, наш диво-хлопчик. Я й не зрозумів, що ти на моєму занятті. Я ж розповідав не надто швидко для тебе?

Мені вистачило розуму не відповідати на це чесно.

— Ви дуже чітко виклали основні засади, пане. Основи, про які ви згадали сьогодні, стануть добрим фундаментом для інших студентів. — Дипломатія дуже важлива для мандрівного артиста.

Почувши мій гаданий комплімент, він трохи надувся, а тоді придивився до мене ретельніше.

— Інших студентів? — перепитав він.

— Боюся, що я вже знайомий з основами, пане. Я знаю три закони та чотирнадцять висновків. А також перші дев’яносто…

— Так, так, зрозуміло, — урвав мене він. — Наразі я доволі зайнятий. Ми можемо поговорити про це завтра, перед заняттям. — Він повернувся й хутко пішов геть.

Півбуханця краще, ніж жодного, тож я знизав плечима та попрямував до Архівів. Якщо вже мені не вдасться навчитися чогось на лекціях Гемма, то можна спокійно братися за самоосвіту.

Коли я ввійшов до Архівів цього разу, там за письмовим столом сиділа молода жінка. Вона була приголомшливою красунею з довгим темним волоссям і чистими ясними очима. Звісно, це було значно краще за Емброуза.

Коли я підійшов до столу, вона всміхнулася.

— Як тебе звати?

— Квоут, — відповів я. — Син Арлідена.

Вона кивнула й заходилася гортати облікову книгу.

— А тебе? — запитав я, щоб заповнити тишу.

— Фела, — промовила вона, не підіймаючи очей. Тоді кивнула самій собі й постукала по книзі. — Ось ти, проходь.

З передпокою вели двоє подвійних дверей, одні з табличкою «СХОВИЩЕ», другі — з табличкою «ФОЛІАНТИ». Не знаючи, яка між ними різниця, я попрямував до дверей із табличкою «СХОВИЩЕ». Саме цього мені й було треба. Сховище книжок. Величезні гори книжок. Нескінченні полиці з книжками.

Я вже поклав руки на ручки дверей, аж тут мене зупинив Фелин голос.

— Вибач. Ти ж тут уперше, так?

Я кивнув, не відпускаючи ручки. Я був дуже близько. Що ж станеться тепер?

— До сховища допускаються лише члени Аркануму, — винувато пояснила Фела. Вона підвелася та, обійшовши стіл, наблизилася до других дверей. — Ось, дай-но покажу тобі.

Я неохоче відпустив ручки дверей й рушив за нею.

Вона обома руками відчинила одну половину важких дерев’яних дверей, за якими відкрилася велика зала з високою стелею, заставлена безліччю довгих столів. По всій залі розбрівся десяток студентів, які читали. Зала була добре освітлена десятками симпатичних ламп.

Фела нахилилася до мене й заговорила тихим голосом.

— Це головна читальна зона. Тут ти знайдеш усі потрібні томи, що використовуються в більшості основних курсів. — Вона притримала двері ногою, щоб не зачинилися, і показала на довгу ділянку з полицями біля однієї стіни, де стояло кілька сотень томів. Я ще ніколи не бачив стільки книжок в одному місці.

Фела тихо вела далі.

— Тут тихе місце. Говорити можна хіба що пошепки. — Я вже помітив, що в залі панувала майже неприродна тиша. — Якщо знадобиться книжка, якої тут немає, можеш подати запит за столом. — Вона показала на нього. — Там знайдуть книжку й принесуть тобі.

Я повернувся, щоб запитати її, і лише тоді усвідомив, як близько вона стоїть. Те, що я не помітив, що одна з найпривабливіших жінок Університету стоїть менш ніж за шість дюймів від мене, добре показує, наскільки я закохався в Архіви.

— Скільки часу зазвичай потрібно, щоб знайшли книжку? — тихенько запитав я, намагаючись не витріщатися на неї.

— По-різному буває. — Вона закинула довге чорне волосся за плече. — Часом у нас більше роботи, ніж в інших. Декому краще вдається знаходити потрібні книжки. — Вона знизала плечима, і трохи її волосся впало назад і злегка торкнулося моєї руки. — Зазвичай не більше години.

Я кивнув. Мені було сумно, що я не можу дослідити всі Архіви, але я все одно радів, що потрапив усередину. Знов-таки, півбуханця

1 ... 82 83 84 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я вітру», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ім’я вітру"