Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

— Треба буде якось залишити тебе лишень у них…

— Усамітніться, їй бо! — Захар проніс повз нас таріль із грибними голубцями.

— Ніби в цьому будинку таке можливо, — промурмотіла Єва, слудіючи за ним.

Я вказала на гарбузові мафіни в її руках:

— Ось їх і даси Ані, як вона прийде!

Тимошів смішок залоскотав мені щоку.

Взагалі-то вважається, що гості в Різдвяну ніч — то на щастя. Але «на щастя» гостем була я, а додаткові, що зараз свататися прийдуть, — то на сварку, то на зле.

— До речі, про Аню… — почав було Тиміш, і саме в цю мить собаки здійняли ґвалт.

Усі обернулися в бік дверей: Василь Степанович увів до будинку трьох.

Аню я вже знала — вона тримала в руках пляшку дорогого вина й одразу почала з усіма вітатися. А от її батьки виражали більше стриманості, чи то пак — остороги.

Високі, статні, з ідеальною поставою й убранням представників радбезу ООН, вони оглядали собак, Горчуків і Дідуха з мискою куті та узвару, що стояли на підвіконні, а ми своєю чергою оглядали їх.

Дарина вгамувала ретриверів, тож споглядання відбувалося в тиші.

Саме після такої варто чекати на бурю.

Примітки:

[1] Хутряний кожушок без рукавів. Святковий кептар робили червоним і називали його крашенєк.

[2] Верхній хутряний одяг із чорного або коричневого сукна, який носять поверх кептаря.

[3] Довгі широкі штани з цупкого сукна, білі або амарантові.

[4] Шкарпетки в гуцулів, які плетуть з вовни.