read-books.club » Жіночий роман » (не) Колишні, Таня Смолярчук 📚 - Українською

Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "(не) Колишні" автора Таня Смолярчук. Жанр книги: Жіночий роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:
43.

Як тільки я вийшла з автомобіля, мій погляд відразу кинувся на Андрія що сидів на лавці біля під'їзду.

Серце зрадливо занило, одна моя таємна частина так захотіла кинутися до нього, повірити у те що він кохає мене, і готовий все пробачити; а інша ж вперто нагадує про минулі події..

Серце кричить підійди, поговори!!

А розум продовжує вперто повторювати, що це самообман, все в минулому і вас тепер пов'язує лише донька...

Деякий час я стояла на одному місці неначе вкопана, та він також здається про щось задумався і продовжував вдивлятися в одну точку що під ногами..

Ні так не піде...Рано чи пізно потрібно поговорити, краще це зробити зараз, ніж жаліти решту життя..

Я впевнено направилася до хлопця, ну як впевнено: нога досі дуже сильно нила, а я так і не купила мазь за назначенням лікаря...

Підійшовши до хлопця, я сіла поруч, подивившись десь перед собою.Здається в цей момент і Андрій неначе ожив, він подивився на мене своїми здивованими і водночас засмученими очима.

Схоже він не очікував що я просто ось так підійду і сама сяду поруч з ним..Тільки зараз я помітила рани на обох кистях, які все ще кровоточили..

Що це?На нього напали?Він з кимось побився?Дивно, але я ніколи не думала що він може влізти в якусь бійку.

-Поговоримо!- я перевела на нього свій погляд, і в цей момент наші очі зустрілися..

В них читалося багатообіцяюче кохання, бажання, переплетене сумом..

Напевне саме зараз і вирішиться наша подальша доля.Я налаштована на те що він зараз почне вибачатися, що не зміг раніше повідомити мені про свої стосунки з цією дівчиною, але те що я почула мене дещо здивувало.

-Я кохаю тебе Мар'янко..Віриш ти мені чи ні, але я так сильно тебе кохаю, що не помічаю нічого і нікого навкруги.

-Хм.Так вже й нікого?

-Щодо сьогоднішньої вечері, все не так..

-А як же Андрію?Скажи я по твоєму дурепа?Чи можливо я чогось не доганяю?Я бачила які погляди ви кидали один на одного, ці ніжні дотики і веселі компліменти, в колі щасливих батьків..Все ж чудово чи не так?Поки я картаю себе, і чекаю на нашу розмову, щоб нарешті зрозуміти: ми розходимося, чи рухаємося далі?Ти ж заводиш нові стосунки.. Здається мені ми вже все це проходили, звісно я тобі тоді не зраджувала, але це не міняє суті..

-Ти мені не зраджувала Мар'ян....Він не торкнувся тоді тебе- раптом випалив Андрій..

-Тобто?Звідки ти все це знаєш?

-Ми з Сонею, дівчиною з ресторану провели власне розслідування..

-Тобто ти з нею ще й наше особисте життя обговорював?- я обурилася від такого, ну це вже занадто, я почуваюся розбитою, як він міг винести все це на загальний розгляд?

Я різко підстрибнула на ноги, абсолютно забувши про свою травмовану кінцівку, і тут же так само різко сіла, від пострілу що пронісся вздовж ніжки...

Сльози знову почали котитися градом..Я почуваюся зрадженою, приниженою..Як він міг так вчинити зі мною..

Андрій опустився навколішки поруч зі мною..

-Та вислухай ти нарешті мене- він дивився на мене котячими очима, але я продовжувала вперто вертіти головою не в змозі щось чути..

Не витримавши, він взяв моє обличчя в свої руки, та сфокусував мій погляд на його обличчі..Я всетаки підійняла свої заплакані очі..

-Між мною і Сонею нічого не має.Вона моя гарна знайома, яка працює поліцейським, тому я звернувся до неї за допомогою ось і все..Мар'ян я тебе кохаю, і мені так соромно за свої вибрики, за те що не повірив, образив тебе..

-Аякже репліки  твоєї мами про щасливе сімейне життя?Я що по твоєму дурепа?

-Мар'ян ти не ображайся, але ти дійсно дурненька, якщо продовжуєш вірити у те що говорить моя мати- він посміхнувся кутиками губ, і мені вмить стало лекше..

-Що ти мав на увазі, коли сказав що зради не було?

-Ми декілька днів висиджували цього Романа біля казино.Соня вияснила що нещадавно на його рахунок капнула величезна сума грошей, це мені ще більше здалося підозрілим, тому вислідивши його сьогодні, відразу після того як ти поїхала, ми направилися до дому щоб поговорити.

-Це тому в тебе всі руки побиті?- я кинула на його кисті, за тім легенько почала гладити їх своїми пальцями, звісно він це помітив і відчув..

-Скажімо так він мене дуже розізлив, своїм не бажанням розповісти правду, тому я допоміг йому розв'язати рота...

-У тебе ж будуть проблеми з поліцією.

-Ну шо ти?Соня сказала що все в рамках закону

-Що було далі?

-Виявилося, що його найняв наш один спільний знайомий; Рома щось підсипав тобі в алкоголь від чого ти й нічого не пам'ятала, а потім відвіз тебе до себе додому влаштувавши палку фотосесію.

-Не можу в це повірити, він же ш був моїм найкращим другом...І хто ж це наш знайомий?Кому це було вигідно?

-Чесно кажучи я досі не розумію його справжніх мотивів.Пам'ятаєш пана Марковського?Нашого недоспонсора який посмів роспускати до тебе руки..

-То це він?Ні..Це абсурд..

-Я теж спочатку офігів..Схоже він вирішив помститися мені таким способом, зруйнувавши наші стосунки..

-Якщо чесно я підозрівала когось з твоїх батьків у цьому- я винувато опустила погляд..

-Я теж, та виявилося що не такі вже вони втрачені, а тепер коли сьогодні я розповів їм про внучку, думаю зі шкіри будуть вилазити щоб скупити свої грішки..

Я не знала що відповісти на все.Від цієї інформації у мене розболілася голова.Та Андрій напевне й не чекав від мене слів, він все сказав своїми діями.

Наблизившись він легесенько торкнувся губами до моїх уст від чого моє серце трепетом відгукнулося ...

-Ходімо я віднесу тебе додому- він підняв мене на руки, на що я лише задоволено посміхнулася і втиснулася своїм обличчям у його шию.

Невже все це насправді зараз зі мною.Нарешті між нами зникли всі недомовленності, образи...

Зайшовши тихесееько в квартиру, щоб не розбудити нікого, Андрій відніс мене в мою кімнату, і акуратно поклав на ліжко..

За тім присів поруч, і почав знімати моє взуття.

У цей момент він здавався таким милим і турботливим, що я просто не могла відвести від нього погляду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 82 83 84 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «(не) Колишні, Таня Смолярчук» жанру - Жіночий роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) Колишні, Таня Смолярчук"