Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

— Так ти ж говориш про ваші наміри не якомусь ворогові… я думаю.

— О моя кохана Венеро!.. Невже ти можеш думати, що я не розказую тобі наші рішення тому, що не довіряю тобі?

— Отак! — обурено скрикнула гречанка. — Присягаюсь Аполлоном Дельфійським!.. Іще не вистачало підозрювати мене після того, як я віддала для справи пригноблених усе своє багатство, зреклася всіх вигод розкішного, повного насолод життя, з тендітної дівчини стала борцем за свободу. Невже тепер ти чи будь-хто насмілиться сумніватися в моїй відданості?..

— Хай боронить мене від цього Одін!.. Повір, що я до нестями закоханий у тебе не тільки через твою вроду, але й через благородство і гордість твоєї душі… Я поважаю і шаную тебе так, що, незважаючи на присягу, без вагання можу розповісти тобі, про що…

— Не хочу, нічого не хочу! — сказала дівчина, вдаючи з себе ще більш розгнівану і силкуючись уникнути обіймів германця. — Що мені до ваших секретів?.. Не хочу нічого знати… нічогісінько… чуєш?.. Мовчи, мовчи, не хочу, щоб ти зрадив присягу і поставив нашу справу під загрозу зради, — зі гіркою іронією докоряла гречанка. — Коли б ти вірив мені… Коли б ти поважав мене… кохав би мене, як запевняєш… ти б розумів, що ця присяга велить тобі оберігати таємницю від усіх, тільки не від мене… яка, за твоїми словами, — душа і розум твого життя. На жаль, ти любиш у мені тільки мою прокляту вроду… жадаєш тільки моїх поцілунків… А коханий, щире й глибоке кохання, яке я надіялась у тобі знайти, було тільки оманою… тільки сном!..

' Голос Евтібіди все більше тремтів, і нарешті дівчина зайшлась удавано невтішними риданнями.

До стор. 260

Ці ласки й хитрощі вплинули саме так, як хотіла Евтібіда. Велетень сам не свій кинувся цілувати коліна й ноги дівчини, принижено благав пробачення, присягався, що ніколи не підозрював її; палко й щиро він переконував її, що завжди, з того часу, як узнав її, любить її більш, ніж самого себе. А оскільки гречанка все ще прикидалася ображеною й розгніваною і повторювала, що не хоче нічого знати, — Еномай почав благати дівчину, щоб вона милостиво його вислухала. Він запевняв її, що віднині при всякій таємниці, яку він зобов'язується не розкривати, треба буде розуміти, що він приховуватиме її від усіх, крім Евтібіди.

Потім Еномай коротко розповів, що обговорювали на нараді. Спартак зумів переконати всіх, що необхідно залучити на свій бік частину римських патриціїв і молоді, які, обтяжені боргами, бажали змін і тому були охочі до заколотів. Вирішили завтра ж вирядити до Катіліни послання з проханням прийняти командування над гладіаторським військом. Це доручення добровільно взяв на себе Рутілій.

Досягши свого, гречанка ще деякий час ніби гнівалася на Еномая, та нарешті обернулася до нього ласкаво й весело, і він зовсім простерся долі перед нею, поставивши її ніжки собі на голову, говорячи:

— Ось бачиш, Евтібідо… я твій раб… топчи мене… ось я в пилюці і підкладаю під твої ноги свою голову замість стільця.

— Устань, устань, мій любий Еномаю, — удавано боязким і стривоженим голосом озвалася гречанка. — Встань, не тут твоє місце… встань і йди сюди… ближче до мого серця.

Вона легенько потягнула його за руку до себе. Еномай рвучко схопився, обняв дівчину і ледве не задавив своїми бурхливими поцілунками.

Коли Евтібіда змогла вимовити хоч слово, вона сказала:

— А тепер… залиш мене… я піду, як щодня у ці години, подивитися на моїх коней, чи добре їх доглядає Зенократ… Пізніше ми побачимося… коли у таборі всі поснуть… Опівночі, як завжди, ти знову до мене завітаєш… Та дивись — нікому й півслова про наше кохання, а особливо — Спартакові.

Еномай слухняно підвівся, ще раз палко її поцілував, вийшов і повернувся до свого намету, розташованого поблизу.

Через кілька хвилин вийшла і вона. Ідучи до намету, в якому жили двоє слуг її, вона думала:

«Еге ж!.. Задумано непогано!.. Поставити Катіліну на чолі шістдесяти тисяч рабів… це значить облагородити і військо і саму справу повстання… А з ним прийшли б найзнатніші й найсміливіші патриції Риму… З ним, можливо, повстала б уся чернь на берегах Тібру… І повстання рабів, неминуче приречене на поразку, переросло б у небезпечну війну, яка, мабуть, змінила б увесь державний устрій… І нічого сподіватись, що при Катіліні Спартак утратить свій вплив. Катіліна надто розумний, щоб не збагнути того, що без Спартака він і одного дня не зможе командувати дикими юрбами гладіаторів… О ні, ні! Це не збігається з моїми намірами… і цього разу доблесний Спартак нічого не досягне!»

Так міркуючи, вона дійшла до намету своїх слуг, покликала Зенократа у відлюдне місце і пошепки стала розмовляти з ним по-грецьки.

На світанку другого дня на Гнатському консульському шляху між Брундізієм та Беневентом можна було побачити вершника — ставного дужого юнака в простій повстяній туніці, в широкому темному плащі і в сукняному береті, на доброму коні апулійської породи. Юнак їхав легкою риссю від Гнатії до Барія. І коли б хто зустрів його та звернув увагу на одяг, на відкриті риси спокійного самовдоволеного обличчя, то одразу ж прийняв би його за заможного хлібороба з навколишніх місць, який їде в своїх справах на ринок до Барія.

Після трьох годин подорожі юнак доїхав до поштового заїзду напівдорозі між Гнатією та Барієм і спинився, щоб дати коневі відпочинок і самому підкріпитися.

— Здоров, друже, — привітав він слугу хазяїна заїзду, який вийшов прийняти від нього коня. І додав, звертаючись до гладкого червонощокого чоловіка, який з'явився цієї миті на порозі дому:

— Хай оберігають боги тебе й твою сім'ю!

— Хай Меркурій оберігає тебе в дорозі! Чи хочеш ти відпочити й попоїсти після довгої дороги?.. Видно, що твій добрячий кінь пробіг уже немало.

— Так, уже цілих шість годин, — відповів подорожній. 1 раптом спитав:

— А тобі подобається мій кінь? Правда, добрий кінь?

— Присягаюся крилами божественного Пегаса, я ніколи не бачив кращого коня!

— Ех, бідолашний!.. Що лишиться від нього через місяць? — зітхнув подорожній і ввійшов у дім хазяїна заїзду. Хазяїн запросив його сісти біля одного з столів, що стояли попід стінами кімнати.

_ Ти що-небудь їстимеш? А чому твій кінь бідолашний?..

Хочеш випити старого формійського вина, що може на смак позмагатися з нектаром Юпітера?.. Може, тобі подати засмажене стегно ягняти?.. Це ягня ніжне й солодке, як те молоко, яким вигодувала його мати.

Теревені хазяїна припинила поява нового гостя.