Читати книгу - "П’ятий номер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Чого це ви завелися? – визирнула Варка.
– Та от правлю в дядька нашого рубля, – спокійно сказала дочка.
– А вдавися ти своїм рублем! – тьхукнув Шкалик і подибав поспішно під свої сходи.
Микола реготав.
– Це я, дядю, і з вас колись отак посміюся, – сказала серйозно дочка божевільного, – бо він вам таки грошей не віддасть. Багато йому дали?
– Таж рубля! – весело озвався Микола.
– Ну, рубля – це ще куди не йшло! – заспокоїлася дочка божевільного. – Але згадаєте моє слово: не віддасть він його вам! У нас онде ще торік узяв.
– А не віддасть, то кат його бери! – потягся солодко Микола. – Може, мене коли добрим словом згада…
– Багато є ласих на те добре слово, – суворо прорекла дочка божевільного.
22.– Доброго дня, дядьку! – гукнув Горбатий, тулячи обличчя до рідких штахетин хвіртки.
Похмурий чолов’яга замітав двір. Курява хмарою оточувала його – робив він своє діло з понурою затятістю. Поставив мітлу під стіну й неквапно пішов до хвіртки.
– Чогось хотіли? – спитав непривітно.
– Побалакать мені з вами тра, – сказав Горбатий.
– То й балакай!
– Отак, за хвірткою, – обурився Горбатий. – Я оце всі дні на вашу корову карту кидав.
Понурий чолов’яга відмикнув важкий засув.
– Заходь!
– Я про вас, дядьку, всі оці дні думав, – ображено казав Горбатий, швиденько чеберяючи по прометеній стежці. Мовчазний чолов’яга понуро йшов слідом.
– Тут таке закрутилося, таке закрутилося. – Горбатий з ходу сів на лавку біля ганку. – Зять ваш удома?
– На роботі, – буркнув похмурий чолов’яга і став супроти Горбатого. – Ну!
– Та дайте віддихаться. Це він уже на м’ясокомбінаті?
– А то ж де! – сказав похмурий чолов’яга.
– А ви туди не пішли?
– Старий я уже до такої роботи, – блимнув похмурий чолов’яга. – То що ти там таке накидав?
– Хто це там? – визирнула з вікна господиня.
– Доброго дня вам, тіточко! – гукнув Горбатий.
– Ти там роби своє діло! – кинув різко до жінки похмурий чолов’яга, і вона зникла, навіть не відповівши на привітання.
– Я таки на корову вашу кидав. А чого так довго не приходив, нехороша історія получаїться.
– Яка це?
– А та, що той Микола таки причасний до вашої корови.
– Який це Микола?
– Ну, той, що вам пособлять приходив, – Горбатий озирнувся на всі боки і зашепотів із присвистом. – Він і Вальку побив за того, її першого, хотів і мене, але якось я проскочив…
– Ти мені про корову кажи!
– Та я ж і кажу: проти всіх нас він завзявся. Карта тільки на нього кладеться… Скільки не кидав, все на одно повертає.
– А звідки ти знаєш, що саме на нього?
– Так воно кладеться, я вже в цьому ділі добре знаю… Та й ви самі казали: на зіллі він знаїться…
– А чого ж він пособлять приходив?
– Щоб узнать, чи все в нього вийшло. З убивцями це всігда так.
– А ти звідки знаєш?
– Я, дядьку, на суди люблю ходить… Сиджу там і слухаю…
У похмурого чолов’яги набрякли кулаки. Посеред лоба напружилася груба жилка, начебто щось важке він двигав.
– То що ти хочеш?
– Чи ж я кажу, що чогось хочу? Просто обіцяв вам того разу на карти кинуть…
– Знав би я, – проказав мовчазний чолов’яга. – Знав би я, що це його робота…
– Та тут уже, дядьку, і знать нічого не треба. Так і Степан каже… Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.