Читати книгу - "До побачення там, нагорі"

Адреса: 52, пл. Лувра була лише адресою, де знаходилося відділення пошти (випадок їм посприяв, бо номер 52 надавав справі доконаного й обдуманого вигляду, який не викликав сумнівів).

Невеличка виноска внизу першої сторінки ненав’язливо доводила до відома:

У ЦІНУ ВКЛЮЧЕНА ДОСТАВКА НА ВОКЗАЛ ПО ВСІЙ ТЕРИТОРІЇ МАТЕРИКОВОЇ ФРАНЦІЇ.

У ЦІНУ НЕ ВХОДИТЬ ГРАВІЮВАННЯ НАПИСУ, ЗОБРАЖЕНОГО НА РИСУНКАХ.

На першій сторінці було представлено чистої води крадіжку:

Пане мер!

З часу Великої Війни минуло уже більше місяця, і багато комун у Франції та її колоніях задумались над тим, щоб гідно вшанувати пам’ять наших солдат, полеглих у почесній битві.

Не всім ще це вдалося зробити — не через брак патріо­тизму, а через брак коштів. Саме тому вважаю за свій обов’язок як майстер і колишній учасник бойових дій стати волонтером у цьому чудовому починанні. Я вирішив віддати свій досвід та своє вміння до диспозиції комун, які хотіли бзвести пам’ятний монумент, створивши для цього «Сувенір Патріотік».

Пропоную Вам каталог тематичних та алегоричних сюжетів, покликаних увічнити пам’ять про наших дорогих загиблих.

Наступного року 11 листопада в Парижі буде урочисто освячено могилу Невідомого солдата, яка буде єдиною, що символізуватиме всезагальну самопожертву. До цієї виняткової події треба підходити особливо, щоб надати кожному можливість докласти свою власну ініціативу до цього великого національного святкування. Пропоную Вам знижку у розмірі 32 % на всі мої витвори, виконані спеціально до цієї нагоди, а також безкоштовну доставку до найближчого у вашій комуні вокзалу.

Для того, щоб вчасно виготовити замовлення найкращої якості та забезпечити його транспортом, можу прийняти замовлення лише до 14 липня 1920 року, залишаючи вам можливість замовити попереднє зведення п’єдесталу. На випадок, якщо замовлення перевищать наші можливості виготовлення (а це, на жаль, імовірно), лише перші замовлення зможуть бути реалізовані в порядку надходження заявок.

Я впевнений, що Ваш патріотизм знайде в цій пропозиції (яка, можливо, більше не повториться) можливість висловити повагу нашим дорогим загиблим, героїзм яких назавжди залишиться їхнім дітям видимим символом їхньої самопожертви.

Прийміть, пане мер, моє найщиріше шанування.

— А ця знижка... Чому саме 32%? — спитав Альберт.

Типове питання бухгалтера.

«Щоби справити враження, що ціна добре обдумана, — написав Едуард. — Це зобов’язує. І таким чином всі гроші мають прийти до 14 липня. А наступного дня за нами вже й слід прохолоне, аж закуриться».

Наступна сторінка містила невеличку довідку в акуратній рамочці:

«Усі наші зразки можуть бути виготовлені з чеканної або патинованої бронзи (з чеканного чи бронзованого чавуну).

Ці благородні метали нададуть пам’ятникам неповторного вигляду, підкреслять тонкий смак замовника і стануть символом непоборності французького солдата, патріотизму наших загиблих.

Ми гарантуємо бездоганне виготовлення наших зразків та їхню довготривалість (за умов належного догляду за ними кожних п’ять чи шість років).

Гарантія не поширюється на цоколь, який має бути професійно виготовленим».

Далі додавався каталог зразків, представлених в усіх ракурсах, зі всіма необхідними деталями: висота, ширина і т. д. з усіма можливими варіаціями: Дорога до битви! В атаку! Вставайте, загиблі! Воїн конає, захищає стяг! Товариші по зброї... Франція оплакує героїв, Півень стоїть на німецькій касці. Перемога! І т. д.

За винятком трьох дешевих моделей, розрахованих на скромний бюджет (Воєнний хрест — 930 франків, Похоронний смолоскип — 840 франків та Бюст солдата — 1500 франків), вартість на всі інші була від 6000 до 33 000 франків.

У кінці каталога уточнювалося:

Сувенір Патріотік не має можливості відповідати на телефонні запити, але на ваші письмові звернення Ви отримаєте відповіді у найкоротший термін. З огляду на значну знижку, замовлення має супроводжуватися завдатком — 50 % від загальної суми, внесеної на рахунок Сувенір Патріотік.

Кожне замовлення теоретично мало би принести від трьох до одинадцяти тисяч франків. Теоретично. На противагу Альбертові, Едуард ні в чому не сумнівався, він лише ляскав себе по стегнах. (Піднесення одного було прямо пропорційне занепокоєнню другого.)

Зі своєю хворою рукою Едуард не міг доправити пакети з каталогами на поверх. Але він і так би цього не зробив, навіть якби й подумав... (Не таке у нього виховання, бо завжди був хтось під рукою.) У цьому плані війна була радше винятком. Він зробив винуватий вигляд, але очі сміялися так, ніби йому не дозволяв манікюр... Він помахав руками, ніби кажучи: лак не висох...

— Добре, — сказав Альберт, — я сам!

Йому це не було важко, робота дозволяла йому подумати. І він почав носити їх туди-сюди, сумлінно складаючи пакети в кутку кімнати.

Два тижні тому він зробив оголошення про пошук персоналу. Треба було написати дві тисячі адрес за одним зразком:

Міська рада

Місто

Департамент

Це готувалося відповідно до довідника адміністративного поділу країни (за винятком Парижа та його передмість, що було занадто близько до їхнього місцеперебування. Найкраще було звертатися до глибокої провінції, до маленьких міст. За одну адресу платили 15 сантимів. З таким безробіттям неважко було знайти п’ятьох осіб з гарним почерком. П’ятьох жінок, як захотів Альберт. Вони менше ставитимуть запитань, — думав він собі. А може, він просто шукав нагоди знайомства з жінками. Вони думали, що працюють на видавництво. Результат мав би бути через десять днів.