Читати книгу - "Пан Ніхто"

посади в «Зодіаку» роздають залежно від живої ваги людини. Директор у Женеві був просто дебелий. Головний комерційний директор в Амстердамі — грандіозний. Це велетень з поріділим рудим волоссям, добродушним червоним обличчям і роздутим од пива черевом. Його ім'я, яке назвав мені Бауер, важко вимовити — Ван-Вермескеркен.

Велетень ліниво розсівся в кріслі за двометровим дубовим столом. Обличчя й волосся у нього були такі червоні, наче директор розжарювався на вогні, і кожної миті можна було чекати, що з його тім'я вихопиться полум'я.

— Дуже цікаво, — добродушним басом прогудів Ван-Вермескеркен, коли я закінчив свою оповідь. — Дуже, дуже цікаво.

Він глянув на моє задоволене обличчя і так само добродушно додав:

— Одначе ваш варіант зовсім неприйнятний для нас.

Велетень натис кнопку на столі і звелів секретарці, яка враз постала на порозі:

— Принесіть нам що-небудь випити, будь ласка.

«Раз попереду якесь питво, значить, не все ще втрачено», — вирішив я і вийняв з кишені сигарети.

— Прошу! — схаменувся Ван-Вермескеркен і з легким сопінням подав мені чималеньку коробку сигар.

Я взяв сигару і поки вивільняв її з упаковки й обрізав кінчик ножицями, секретарка вже поставила на столик у кутку пляшки. Як і слід було чекати, вона принесла пиво. Лінивим порухом велетень запросив мене, ми пішли до столика й усілись у важкі зручні крісла. Ван-Вермескеркен звично відкоркував дві пляшки «Туборга» й наповнив кухлі. Потім так само звично вихилив свій до дна, причмокнув і, зітхнувши, розлігся в кріслі.

— Цікаво, але неприйнятно, — підсумував він свою вже висловлену думку. — Ви запитуєте: чому? Тому, любий пане, що, коли ми приймемо вашу пропозицію, нам доведеться розірвати зв'язки з деякими солідними швейцарськими фірмами, з якими працюємо віддавна. Не зник», як це вийшло, але ваше підприємство піддано повному бойкоту.

— Ці бойкоти тривають два дні, — одказую зневажливо. — Досить такій великій фірмі, як «Зодіак», укласти з нами угоду — і від бойкоту й сліду не лишиться.

— Ваша думка про «Зодіак» мене тішить, — прогудів директор. — Боюся тільки, що ви трохи переоцінюєте нас. І водночас недооцінюєте своїх супротивників.

Велетень вимовляв французькі слова з англійським акцентом, що для голландця не так-то й погано. Він замовк, подивився на невідкорковані пляшки, але втримавсь. «І якнайменше рідини», — певно, сказав йому домашній лікар під час останнього візиту. Та Ван-Вермескеркен зараз був так загрозливо червоний, що я порадив би йому більше рідини, коли не хоче, щоб з його голови зненацька вихопилося полум'я.

— Коли я давав позитивну загалом відповідь нашому Бауеру, я мав на увазі інший варіант, — промовив далі директор. — Ми можемо бути покупцями. Але не окремих партій, а цілого підприємства.

— Ви пропонуєте мені продати «Хронос»? — запитав я, мало не вискочивши з крісла.

— Саме так, — спокійно кивнув рудий гігант. — І вважаємо, що наша пропозиція порадує вас!

— Порадує? Ви пропонуєте мені самогубство й до того ж хочете, щоб я радів?

— Спокійно, спокійно, — підняв руку директор. — У нашій пропозиції нема нічого, що могло б загрожувати вам…

Піднята рука на мить повисла в повітрі, потім опустилася й наче несвідомо впіймала одну з непочатих пляшок. Ковпачок м'яко впав на килим. Коли людина в усьому почне слухатися лікарів…

— Ми пропонуємо вам не самогубство, а рятунок, — пояснив велетень, вихиливши одним духом і другий кухоль. — Самогубство ви самі собі забезпечили. Маємо відомості, що бойкот триватиме точно до моменту вашого банкрутства…

ї він почав викладати всі ті аргументи, які я вже добре знав, оскільки зовсім недавно за їхньою допомогою сам притискував нещасного засновника «Хроносу». До того ж люди «Зодіаку», певно, вже зробили перевірку, бо директор мав вичерпну інформацію про моє підприємство.

— У вас єдиний вихід продати. Й один великий шанс: продати не абиякому здирникові, а таким поважним, я сказав би, навіть щедрим покупцям, як ми.

Увесь цей час я вдавав звичайне для таких обставин пригнічення, забуваючи навіть випити налитий мені другий кухоль пива, хоча, між нами кажучи, спрага мучила не тільки Ван-Вермескеркена. Згодом, коли директор вичерпав аргументи свого шантажу, я взяв слово, аби. пояснити з майже чарівною щирістю, що для мене «Хронос» не просто джерело прибутків, що це моя перша й, мабуть, остання любов, що годинники перейшли в мою кров за спадком і таке інше, включивши до своєї задиханої сповіді доволі фраз, сплагійованих із висловлювань Клода Рішара на ту ж тему.

— Чудово, — підсумував директор, коли я замовк. — Це робить нашу умову ще вигіднішою для обох сторін. Бо, коли угода реалізується, ми відкриємо цілий відділ виробництва і збуту годинників, і нам потрібен буде шеф відділу.

— А мій директор? А моя секретарка? Всі оті дбайливо підібрані люди, які складають якісний, працездатний організм?..

— Та послухайте, — прогудів Ван-Вермескеркен. — Ми зовсім не збираємося руйнувати цей організм. Навпаки, тепер ми розширимо його, щоб створити могутнє конкурентноздатне підприємство. Ваші люди навіть не відчують змін. Так само, як і ви… Хіба що з ваших плечей спаде безліч турбот.

По тих словах рука його задля більшої переконливості зробила рішучий жест і вхопила останню пляшку.

Я ще певний час переживав глибокі душевні тортури, одначе не переступав межі. Потім, тільки заради інформації, запитав про ціну. Це наштовхнуло велетня на зустрічне питання:

— А скільки заплатили ви самі попередньому власникові?

— Скажу вам, хоча це таємниця й стосується тільки мене й Рішара.

І назвав точну цифру.

Люди «Зодіаку», безперечно, самі вже встановили ту цифру, як стало ясно із задоволеного вигляду велетня.

— Чудово, — кивнув той. — Отже, такою мала б бути і наша ціна, щоб ви не відчули себе скривдженим.

— Але ж… — вигукнув я, спалахнувши обуренням.

Директор знову підняв свою дебелу руку:

— Заждіть! Я сказав, що такою мала б бути, а не що буде такою. Вам пощастило справді дуже дешево придбати «Хронос», та ми виявимо до вас більшу поступливість, ніж ви самі виявили до попереднього власника. Ви одержите на п'ять процентів більше.

— Давайте десять, — відповідаю, — щоб у мене були серйозні підстави для розмірковувань.

Ван-Вермескеркен неголосно засміявся, неначе прополоскав горлянку.

— Не піддавайтеся мріям, пане Роллан. Ви ділова людина. П'ять процентів — це наша остаточна умова. І — дозвольте зауважити — це дуже непогано, коли взяти до уваги всю суму.

Я, звісно, наполягав на своїх десятьох процентах, після того зійшов на вісім, та акула з добродушною пикою й не думала відступати.

— П'ять, — повторювала вона, аж поки не настав час прощатися. — Й не баріться з відповіддю. Ми рідко наважуємось на такі угоди, але коли наважились, не любимо зволікати.

Надворі дощило. У цьому місті часто дощить