Читати книгу - "Пан Ніхто"

Перейдімо до другого моменту. Зоставшися без роботи, ви їдете з Цюріха, оскільки, мовляв, не можете знайти там місця. Однак елементарна перевірка, зокрема перегляд колонки дрібних газетних оголошень, дозволяє встановити, що в Цюріху саме в цей час щоденно запрошували п'ять-шість друкарок і секретарок. По-третє, приїжджаєте до Женеви в пошуках удачі і перше, про що дізнаєтесь од вашої знайомої, — то вакансія в «Зодіаку». Однак, власне, місце в «Зодіаку» звільнилося тільки за два дні до нашої зустрічі, що теж неважко встановити з колонки дрібних оголошень. А ви приїхали за десять днів до того й марнували цей час, хоча в згадуваній колонці щодня з'являлися оголошення про вакансії в інших установах.

Едіт мовчала і дивилася перед собою, неначе те, що я говорив, її не торкалось. Я, навпаки, весь час не зводив з неї очей, бо з досвіду знав, що погляд діє навіть тоді, коли спрямований у фланг.

— Не хочу взагалі згадувати вашу брехню відносно вдаваної «знайомої», крім того, що ви називаєте так чоловіка, з яким зустрічалися в Женеві.

— І це теж вас дратує?

— Облиште кпини. Це не дратує мене в тому розумінні, яке ви маєте на увазі, однак наводить мене на певні висновки. Але спершу повернімося до питання про «Зодіак». Ви мали нещастя втратити це жадане місце, але й водночас і щастя посісти інше, рівноцінне. Замість того, щоб зрадіти з такого шансу, виявили незбагненне вагання; відклали відповідь на другий день…

— Життя навчило мене не вірити першому-ліпшому.

— Хвилинку! І попри нашу домовленість подзвонити зранку, ви озвалися лише по обіді…

— Я ж казала, що шукала вас зранку…

— Й набрехали. Бо зранку я виходив з готелю тільки на зустріч у «Зодіак», а ви чули про неї напередодні, і марно було шукати мене в ті години.

Вона мовчала. Я простягнув руку до її плеча. Звісно, не для того, аби обійняти її, а щоб викинути недопалок у вікно.

— І ось після цілої доби незрозумілого вагання ви нарешті телефонуєте, щоб задемонструвати так само незбагнений ентузіазм, щоб висловити задоволення…

— А може, й я дещо перевіряла, як це робили ви.

— Звичайно, але ви перевіряли не тільки те, чи я справді власник «Хроносу», а й з'ясовували, які в мене зв'язки з «Зодіаком». Запитання, які ви час од часу ставили мені, також стосувалися саме цього. Взагалі, коротко кажучи, ваше місце при мені становить певний інтерес лише доти, доки я сам маю бодай якийсь доступ до «Зодіаку».

Я закурив сигарету, аби дати жінці можливість відповісти, однак вона воліла мовчати й дивилася перед себе. Може, не слід поспішати.

Може, саме в цей момент Едіт обмірковує свою чергову побрехеньку й зараз послужливо запропонує мені.

— У ваших звинуваченнях, крім великої дози підозріливості, є й деякі слушні спостереження, — нарешті зізналася вона. — Ключем до всіх моїх учинків є інтерес до «Зодіаку», ви це зрозуміли. Власне, не стільки до самого «Зодіаку», як до певної людини з тієї фірми. Але це зовсім особиста історія.

— Слухайте, Едіт, ви страшенно заплуталися в цих особистих історіях. Одна в Мюнхені, тепер у «Зодіаку»… Тільки я не маю більше ніякого наміру грузнути у ваших брехнях. Самі вчинки свідчать, що в даному разі особисті історії ні до чого. Ви дієте під чужу диктовку, і перш ніж абищо зробити, чекаєте чиїхось інструкцій. Ви завагалися щодо місця, яке я вам запропонував, лише для того, аби мати час доповісти й одержати додаткові розпорядження. Ваші зустрічі з подругою в чоловічій подобі викликані тією ж необхідністю. Я не примушую вас розповідати більше, ніж ви вважаєте за можливе довірити мені, але й не хочу, щоб ви частували мене дурною брехнею. Я вам сказав: завтра владнаємо усі рахунки і розпрощаємось.

— Але я не хочу прощатися, ви мені потрібні… — неголосно заперечила Едіт, рвучко обернувшись до мене.

— Ви також мені потрібні, одначе я втримуюсь… — пробурчав я.

Бо за тим рухом обличчя жінки опинилося за п'ядь од мого. Едіт схвильовано дихала, хоча для того, щоб оцінити принади її грудей, у цьому не було ніякої потреби.

— Я хотіла б усе вам розповісти, але не можу… — прошепотіла секретарка, вхопивши мене за руку.

— Чому? Ви досить добре висловлюєтесь.

— Саме тому, що йдеться не про особисті справи… Ви це зрозуміли… бо то не тільки моя таємниця… взагалі не моя таємниця…

— Гаразд, не силуватиму вас. Але погодьтесь, неможливо працювати з людиною, яка виношує таємні заміри проти того, хто дає їй хліб.

У підсвідомому пориві Едіт стиснула мою руку й благально промовила:

— Обіцяйте мені принаймні бути скромним… Обіцяйте мовчати.

— Про це не турбуйтесь. Аби тільки, звичайно, ваші інтереси не шкодили моїм.

— Морісе… — проказала жінка схвильовано, зовсім несподівано назвавши мене на ймення. — Я шпигунка…

— А, шпигунка, — проказав я. — Тільки цього мені й бракувало.

Вона тисла мені руку й дивилася на мене бентежними очима, неначе злякавшись власного зізнання.

— І якій же розвідці ти служила?

— Ніякій… «Фішеру і К°»…

— То яке ж це шпигунство?

— Комерційне.

— І таке існує?

— «Зодіак» дуже зачіпає інтереси «Фішера і К°» в певних галузях. Крім того, «Зодіак» розробляє перспективні проекти поглинення певних підприємств і створення чогось подібного до монополії. «Фішер і К°» хоче знати деталі цих проектів і взагалі мати інформацію про все, що діється в «Зодіаку».

Вона викладала ці відомості автоматичним голосом самовбивці.

— Але я не мала права нікому розповідати про ці речі, нікому — розумієш?

«Вважай, що ти саме нікому й розповіла. Одна давня приятелька так і назвала мене — пан Ніхто», — подумав я, але сказав інше:

— Ясно. І заспокойся. Я не балакучий. І твоя секретна місія мене не стосується. За однієї умови: якщо не робитимеш дурниць, які можуть зашкодити й моїм справам.

Ми непомітно перейшли на «ти», але інакше й не могло статися в інтимній розмові, сповненій шпигунських зізнань.

— Я нічого не робитиму без твого відома, — пообіцяла Едіт. — На все питатиму твоєї згоди. Гаразд?

Добре. Але щоб вийшло на краще, слід довести до кінця розпочатий процес заспокоювання жінки. Це спонукало мене посунутись трохи праворуч і обійняти Едіт за стан. Ця розкішна жінка мала напрочуд тонкий стан.

— О Морісе, як я ненавиділа тебе ще зовсім недавно!

Я не став відповідати освідченням на освідчення, — пишним бюстом Едіт пригорнулася до моїх грудей, і мені одібрало дихання. Та, зрештою, розмови зайві. Едіт у моїх руках — у прямому й переносному смислі слова.

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Видно,