Читати книгу - "Замок"

все одно має переді мною величезну перевагу. Тому я, цілковито полишений напризволяще, міг би дозволити собі невеличкий наклеп на нього. Це був би до певної міри невинний і, зрештою, марний спосіб захисту. Отже, залиш кулачки в спокої. – І К. взяв руки Фріди у свої, вона хотіла забрати їх, але зі сміхом і не надто докладаючи зусиль. – Але я не мушу намовляти, – сказав К. – Бо ти не кохаєш його, а тільки переконуєш себе в цьому і будеш мені вдячна, якщо я позбавлю тебе цієї облуди. Подумай сама, якби хтось хотів розлучити тебе зі мною, не силою, а старанним розрахунком, він мусив би діяти через обох помічників, цих нібито добросердих, дитинних, смішних, безвідповідальних хлопців, яких підіслали із Замку. Ще трохи дитячих спогадів, і все виглядає дуже мило, особливо коли врахувати, що я більше схожий на цілковиту протилежність до них, постійно бігаю в не цілком тобі зрозумілих, а часом і у справах, які тебе дратують, мушу спілкуватися з людьми, яких ти ненавидиш, і навіть якщо я нічим не завинив перед тобою, ця ненависть мусить торкатися й мене. Усе це дуже жорстоке, хоча й успішне використання недоліків наших стосунків. Кожні стосунки мають свої вади, наші також, ми існували раніше в дуже різних світах, а відтоді, як ми разом, життя кожного з нас цілковито змінилося, ми ще почуваємося непевно в цьому, бо все занадто нове. Я говорю не про себе, бо це не дуже важливо, мені й так випав на долю величезний дарунок, відтоді як ти вперше зупинила на мені свій погляд. А звикнути до подарованого не так уже й важко. Але ти, окрім всього іншого, змушена була відірватися од Кламма, я не можу збагнути, що це для тебе означає, але приблизне уявлення в мене вже склалося. У тебе паморочиться в голові, і ти не можеш отямитися, не можеш знайти собі місця, і хоча я завжди був готовий підтримати тебе, я не завжди був поряд, а навіть якщо я був поряд, то твої мрії часто міцно тримали тебе в полоні, або це робив хтось жвавіший, наприклад господиня. Іншими словами, часом я відчував, як ти дивишся крізь мене, тужиш за чимось напівусвідомленим, бідна дитина. І в такі миті достатньо було поставити відповідних людей у тих місцях, куди був скерований твій погляд, і ти підкорялася їм, піддавалася омані, сприймаючи ці миттєвості, привиди, старі спогади, які безповоротно минули і віддаляються все більше, за своє справжнє теперішнє життя. Усе це було помилкою, Фрідо, нічим більшим, аніж останньою, правду кажучи, мізерною перепоною на шляху до нашого остаточного єднання. Схаменися, зберися з думками, навіть якщо ти вважаєш, що помічників підіслав Кламм, – це неправда, вони прийшли від Галатера. Хоча вони і змогли зачарувати тебе так сильно, що навіть у їхньому бруді й розпусті ти намагаєшся знайти сліди Кламма, як людина, що в купі гною шукає загублений колись коштовний камінь, але навіть якби він і лежав там, знайти його неможливо. Це всього-на-всього хлопці, такі як наймити зі стайні, тільки з гіршим здоров'ям, і коротке перебування на свіжому повітрі відразу ж кладе їх у ліжко із застудою, а вже відповідне ліжко вони знаходять собі з притаманною наймитам спритністю.

Фріда поклала голову на плече К., вони обійнялися і знову мовчки закрокували туди-сюди.

– Якби ми могли, – сказала Фріда повільно, тихо, майже замріяно, ніби знала, що ця мить спокою, поки вона може тримати голову на плечі К., буде дуже короткою, але вона прагнула насолодитися нею до останнього, – якби ми могли ще тієї ночі відразу виїхати звідси, давно були б у безпеці, завжди разом, твоя рука поряд із моєю, і її можна торкнутися. Мені дуже потрібно, щоб ти був поряд. Відколи ми познайомилися, я почуваю себе так самотньо без тебе. Повір мені, єдине, про що я мрію, – це те, щоб ти був біля мене. Усе інше неважливо. І тут почувся голос звідкись збоку, це був Єремія, який стояв на найнижчій сходинці в нічній сорочці, закутаний у Фрідину хустину. Його волосся скуйовдилося, тоненька борідка була мокрою, ніби з-під дощу широко відкриті очі виглядали змученими і виражали прохання та докір, темні щоки, плоть яких здавалася надто в'ялою, почервоніли, голі ноги дрижали від холоду, так що разом із ними тремтіли й довгі китиці хустини, він виглядав, ніби хворий, що втік із лікарні. При погляді на нього виникало тільки одне бажання – якомога швидше покласти його назад до ліжка. Так подумала й Фріда, тому покинула К. і побігла до хворого. її близькість, дбайливість, із якою вона щільніше обмотала його хустиною, поспіх, із яким вона намагалася відвести його назад, до кімнати, трохи додали йому сили. Здавалося, ніби він щойно тепер впізнав К.

– О, пане землемір, – сказав він, а Фріда, що не хотіла більше дозволяти йому ніяких розмов, лагідно погладжувала його по щоці. – Вибачте, що потурбував, але я не дуже добре себе почуваю, тому мене можна зрозуміти. Здається, маю високу температуру, тому мушу випити чаю і пропітніти. Ця клята решітка в шкільному садку, боюся, мені ще не раз доведеться про неї згадати. А потім, уже застуджений, я ще мусив бігати поночі. Часом доводиться непомітно для себе жертвувати власним здоров'ям задля речей, які насправді цього не варті. Але нехай вам, пане землемір, не перешкоджає моя хвороба, проходьте, будь ласка, до нашої кімнати, відвідайте хворого і скажіть Фріді все, що досі не встигли. Якщо розходяться двоє, які так звикли одне до одного, то в останні миті їм, ясна річ, потрібно багато про що поговорити, а третій, навіть якщо він лежить у ліжку і чекає на обіцяний чай, все одно не в змозі їх зрозуміти. Але проходьте всередину, я поводитимуся дуже тихо.

– Досить, досить, – сказала Фріда й потягла його за рукав. – У нього гарячка, і він не розуміє, що говорить. Але не йди, будь ласка, разом із нами, я тебе прошу. Це наша з Єремією кімната, точніше, навіть більше моя кімната, і я забороняю тобі туди заходити. Ти переслідуєш мене, К., навіщо ти мене переслідуєш? Я ніколи не повернуся до тебе, чуєш, ніколи, мене аж пересмикує, коли я думаю про таку можливість. Іди до своїх дівок, мені розповідали, як вони сиділи довкола тебе в самих сорочках на лаві біля пічки і відганяли всіх, хто приходив