Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Здорові зоставайтеся! Я йду від вас геть, бо виджу, що ви бідні, як церковна миша.
І помалу поталапкала з хати – вже така товста, ледве протискалася крізь двері. Край села було велике озеро, за яке говорили, що не має дна. Скочила в те озеро, і більше її не бачили…
– Но, – бідкається чоловік, – можеш іти знову шукати собі щастя.
– Я справді йду. Чаші лишаю вам. Помалу продавайте їх і жийте, а як зароблю дещо, буду вам спомагати.
З тим вклонився батькові, порожню тайстру – на плече і рушив у путь.
Ходив по світу, мандрував із села на село, із міста у місто, доки не потрапив до столиці. Цар походжав собі по двору. Хлопець став, уклонився.
– Чого ти, леґеню, до мене зайшов?
– Пресвітлий царю, я шукаю службу. Може, мене приймете?
Цар його оглянув з голови до ніг: хлопець вродливий, поставний.
– На добре місце ти потрапив. Мені якраз треба такого леґеня. Будеш моїм першим чоловіком.
Служив той рік, служив і другий. Дуже сподобався цареві: без нього цар не робив і кроку.
Але хлопець бачив, що володар царства помалу старіє, а ні жінки, ні дітей не має. Не міг зрозуміти, чому цар не жениться, а спитати про це не наважився. Проте одного разу, як той мав добру дяку, хлопець посмілішав:
– Пресвітлий царю, ви вже постаріли. Чому ж не маєте сім'ї?
Цар нараз схопився, витяг гостру шаблю й закричав:
– Жоден живий чоловік про се ще не звідав! А ти, якщо такий сміливий, мусиш мене сам оженити! Коли ж ні, злою смертю тебе покараю! Слухай мій наказ. Скільки разів я міг оженитися, але не хотів, бо не було ніде для мене дівчини. Чув про одну молоду царицю, і тоту я би взяв. Айбо ще той не народився, хто б її привів. Сю дівчину зовуть Загадковою. І ось ти маєш бути з нею тут! Якщо вернешся без цариці, твоє життя скінчиться! Готуйся в дорогу.
З тим цар відійшов. А леґінь зажурився, думає собі: «Куди ж мені йти?»
Айбо наказ є наказ! Коли чоловік хоче зберегти собі життя, то все може зробити. Треба знайти молоду!
Набрав їжі, пиття, набив повні кишені грошей, осідлав коня і ще того дня вирушив у путь.
Ходив, блудив по цілому світу. З ким лиш зустрічався, у кожного звідав:
– Чи не знаєте, де царство Загадкової?
Але ніхто не міг йому зарадити.
Якось дійшов до великої ріки і вирішив тут перепочити. Пустив коня пастися, а сам пройшовся берегом. Глянув – б'ється величезна риба, не може звільнитися з чагарників. Замахнувся, аби її вбити, а вона проговорила:
– Визволь мене, добрий чоловіче! Вночі прийшла велика вода, а на ранок впала. Я потрапила в корчі і не в силі вибратися звідси.
Хлопець витіг рибу з корчів і кинув у ріку. Але вона виринула й каже:
– За те, що ти зберіг моє життя, дам тобі три луски. Може, колись потрібна буде поміч, то посучи сю риб'ячу луску, і я з'явлюся коло тебе.
З тим і попливла.
Хлопець скочив, сів на коня й – далі. Їде, їде лісом. Надибав на пса, який жалісно скавучав і зубами хапався за лапку. Втямив хлопця і проговорив:
– Поможи лиш, чоловіче добрий, бо я тут загину. Видиш – нога прострелена, я далі йти не годен.
Хлопець подивився псову ногу – справді, тільки на шкурі тримається.
Видер з сорочки добрий шмат, перев'язав поранену ногу. Пес почав ходити, хоч і на трьох лапах:
– Но, чоловіче добрий, ти врятував мені життя. Не хочу бути у боргу. Візьми сі три волоски із моєї шиї. Коли потребуватимеш якоїсь допомоги, то посучи волоски, і, як можна буде, я тобі допоможу.
Сховав хлопець волоски, сів на коня й поїхав. Їде, їде, але вже зажурений. Більше як рік ходить, а не дізнався, де ото держава Загадкової. Сів собі під крислатим дубом. Кінь пасеться, а він спочиває. Дивиться вгору й бачить: на гілці два голуби нібито прив'язані, але й не прив'язані, бо тріпочуть крилами, лише злетіти з дерева не можуть. «Що се з голубами?» – думає собі. Придивився ліпше – а голуби приліпилися і ніяк не можуть відірватися.
«Се не можна так лишати. Голуби погинуть!» – і швидко роззувся, скинув верхнє плаття і виліз на дуба. Відірвав від клею обох голубів і пустив на волю.
– Чоловіче добрий, ми тебе не просили, а ти нас врятував. За твою доброту візьми три перинки з наших крил і, коли ти потрапиш у біду, посучи їх, і ми допоможемо.
Хлопець на те сумно посміхнувся:
– Якої від вас помочі чекати? Я й так у біді…
– У якій?
– Два роки шукаю державу цариці Загадкової і ніде не знаходжу.
Голуби пожвавішали:
– О, се не біда! Ми самі з царициного голуб'ятника, з двору Загадкової. Дивись, куди полетимо, їдь слідом за нами.
Хлопець зрадів, сів на коня. Голуби летять, він на коні—за ними.
Коли звечорілося, голуби спинилися й почали вуркотіти, що вже прилетіли. Хлопець розглядається: трава росте шовкова, квіти золоті й срібні, дерева з діамантовими плодами… А от саму царицю не видно.
– Ходи за нами далі, – кажуть голуби, – поведемо тебе просто в її палату.
Під'їхав до палацу. Айбо той палац на півнячій ніжці обертається так швидко, що нема на світі того чоловіка, який би міг скочити у браму. «Як дістатися в палац?» – роздумує хлопець. А голуб шепоче:
– Залізь під мур, доторкнися голуб'ячим пером до півнячої ніжки, й палац одразу спиниться.
Так і зробив. Коли доторкнувся пером голуба до півнячої ніжки, палац одразу заскрипів, наче його загальмував хто, й перестав крутитися. Усі брами, що були довкола, – а їх було стільки, скільки в році днів, – нараз розчинилися, і з кожної вискочило десять озброєних вояків! Схопили незнайомця й повели до палацу! А за той час мури почали знову обертатися.
Вояки штовхнули хлопця до цариці, аби дала наказ, як його покарати. Вона сидить на троні – молода, прекрасна, золотоволоса, але трохи зажурена.
Сторожа гадала, що цариця одразу накаже стратити леґеня. Але не так сталося. Вигнала вояків геть і сказала хлопцеві:
– Розповідай, хто ти за один, як зміг зупинити мій палац? Бачу, що ти не з моєї держави.
Той, як почув, що цариця не дала наказу, аби його вбити, посмілішав і все розповів: звідки прийшов, од котрого царя, чого його цар хоче…
Цариця вислухала й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.