Читати книгу - "Історик"

— Ні, Селім жодного разу не бачив іншого видання цієї книги, але він вважає, що документи, наведені там, не підробка, тому що він уже бачив один із цих листів в оригіналі, в архіві, який ми відвідували вчора. Йому теж дуже подобається той архів, знаєте, я часто зустрічав його там, — він посміхнувся. — Отож у цій книзі, коли наші очі майже склеплювалися від утоми і світанок уже от-от був на підході, ми знайшли лист, що може вплинути на хід вашого дослідження. Укладач вважає, що цей лист був написаний наприкінці п’ятнадцятого століття. Я переклав його для вас.

Тургут витяг сторінку з папки.

— На жаль, перший лист, на який відповідає цей, відсутній. Бог знає, де він може бути, можливо, його вже й немає зовсім, інакше мій друг Селім знайшов би його вже давно.

Він відкашлявся й почав читати уголос.

— «Найпочеснішому міністрові громадських порушень», — він зупинився. — Це був хтось на кшталт шефа сучасної поліції, ну ви самі знаєте. — Я не знав, але кивнув, і він продовжив: — «Вельмишановний міністре, я провів розслідування, як ви й просили. Багато ченців були згодні співпрацювати з нами за певну договірну суму, і я сам досліджував могилу Те, що вони повідомляли мені, — правда. Вони більше ніяк не можуть це пояснити, лише говорять про свій жах. Я рекомендую провести нове слідство в Стамбулі. Я залишив двох охоронців у Снагові, щоб стежити за будь-якою підозрілою діяльністю. Завжди ваш, в ім’я Аллаха».

— А підпис? — запитав я.

Моє серце шалено калатало. Навіть після безсонної ночі мій розум був ясним.

— Немає ніякого підпису. Селім вважає, що він був одірваний від оригіналу, це могло статися випадково, а може, для того, щоб утаємничити ім’я автора листа.

— Або, можливо, його не підписали заради таємності, — припустив я. — У тій книзі більше не було ніяких листів, які стосувалися б цього питання?

— Жодного. Ні попередніх, ні наступних. Це фрагмент. Ми дуже довго й ретельно шукали після цього в книгах мого друга й паперах, але нічого не знайшли з цієї теми. Він сказав мені, що ніколи не бачив слова «Снагов» у жодному документі про історію Стамбула, наскільки він пам’ятав. Він читав ці листи кілька років тому, цього разу він помітив це слово тільки тому, що я сказав йому, що Дракулу могли поховати його послідовники. Можливо, він насправді бачив десь це слово, але не пам’ятає.

— Боже мій, — сказав я, думаючи не про ту можливість, що містер Аксой бачив це слово десь в іншому місці, а про неймовірний зв’язок між Стамбулом і далекою Румунією.

— Так, — Тургут посміхався так безтурботно, ніби ми обговорювали меню на сніданок. — Суд громадських порушень був дуже занепокоєний чимось тут, у Стамбулі, так занепокоєний, що послав когось на могилу Дракули в Снагові.

— Але що ж вони знайшли врешті-решт!? — вигукнув я, ударивши кулаком об підлокітник крісла. — Про що говорили там ченці? Чому вони були налякані?

— Те саме турбує й мене, — запевнив мене Тургут. — Якщо Влад Дракула спочивав там із миром, чому тоді вони турбувалися про нього за сотні кілометрів від нього, у Стамбулі? Якщо могила Влада Дракули насправді в Снагові, як і була, тоді чому на картах не позначено регіон?

Мені залишалося тільки з повагою відзначити точність його питань.

— Є ще дещо, — сказав я. — Ви вірите в те, що могила Дракули може насправді виявитися в Стамбулі? Це б пояснило хвилювання Мехмеда, а також присутність вампірів.

Тургут сплеснув у долоні й підняв угору великий палець.

— Це важливе питання. Нам потрібна буде допомога. Можливо, Селім допоможе нам.

Ми мовчки сиділи й дивилися один на одного в погано освітленому холі пансіону, нас огортав запах кави — нові друзі, об’єднані старою історією. Тургут підвівся.

— Очевидно, нам треба шукати далі. Селім пообіцяв відвести нас в архів, тільки-но ми будемо готові. Він знає джерела з історії Стамбула п’ятнадцятого сторіччя, які я не дуже ретельно переглядав, тому що вони виходили за межі мого інтересу до Дракули. Ми разом оглянемо їх. Без сумніву, містер Ерозан буде щасливий показати нам усі ці матеріали до того, як відчиниться бібліотека, якщо я зателефоную йому. Він живе поруч із архівом і може відкрити його для нас до того, як Селім піде на роботу. Але де ж міс Россі? Вона вже встала?

Від цих слів у мене в голові закрутилися думки, я не знав, з якої проблеми почати. Розмови про бібліотекаря, друга Тургута, нагадали мені про нашого бібліотекаря-ворога, якого я майже забув, зрадівши з нового листа. Тепер я мав випробувати довірливість Тургута, розповідаючи йому про візити мерця, хоча він і так міг вірити в те, що історичні вампіри можуть існувати й зараз. Його питання про Хелен нагадало мені, що я залишив її саму на непробачно тривалий час. Я хотів, щоб вона спокійно прокинулась, і очікував, що вона спуститься за мною сходами якомога швидше. Чому вона досі не з’явилася? Тургут продовжував говорити.

— Селім ніколи довго не спить, знаєте, він пішов випити кави, бо не хотів ось так відразу шокувати вас. А ось і він!

Задзвенів дзвіночок на дверях пансіону, і зайшов стрункий чоловік, зачинивши за собою двері. Напевно, я очікував величного, літнього чоловіка в діловому костюмі, але Селім Аксой був молодим і струнким, на ньому був вільний одяг — темні штани й біла сорочка. Він поспішив до нас із натхненним, напруженим виразом обличчя, це не було схоже на посмішку. Тільки коли я потискував його кістляву руку, я впізнав його зелені очі й довгий ніс. Я вже раніше бачив це обличчя так само близько. Минула ще мить, поки я зрозумів, де ж я його бачив: саме оця рука передавала мені томик Шекспіра. Це був продавець книг із маленького лотка на розі базару.

— Ми вже зустрічалися! — вигукнув я, а він вимовив щось незрозуміле, говорячи змішаною турецько-англійською мовою, як мені здалося. Тургут здивовано дивився на нас обох, коли я пояснив йому, він засміявся і похитав головою:

— Збіг!

— Ви готові йти? — містер Аксой відмовився від пропозиції Тургута сісти у вітальні.

— Не зовсім, — сказав я. — Якщо ви не заперечуєте, я піду подивлюся, де міс Россі, і ми приєднаємось до вас.

Тургут кивнув. Я буквально побіг сходами до Хелен, пролітаючи через три сходинки за один крок, і майже налетів на неї. Вона схопилася за поруччя, щоб не впасти зі сходів.

— Ой! — вигукнула вона. —