Читати книгу - "Історик"

Тієї ночі у Стамбулі я не міг заснути з двох причин. По-перше, мені не давав заснути жах, який я відчув тієї миті, коли вперше побачив мертве обличчя живим і намагався зрозуміти, що ж я бачив. Тільки однієї цієї миті вистачило б, щоб не заснути. По-друге, знаючи, що мертвий бібліотекар бачив мене, а потім зник, я не міг не хвилюватися про безпеку документів у моєму портфелі. Він знав, що в нас із Хелен була копія карти. Чому він з’явився в Стамбулі? Тому що переслідував нас чи все-таки якимось чином з’ясував, що оригінал знаходиться тут? А якщо він не розгадав це сам, тоді, можливо, у нього було якесь джерело інформації, про яке я нічого не знаю? Він розглядав документи з колекції султана Мехмеда, принаймні, один раз. Чи бачив він оригінали карти, чи скопіював він їх? Я не міг відповісти на ці питання і, звичайно ж, не міг дати собі задрімати, думаючи про пристрасть цієї істоти до копії карти, судячи з того, як він накинувся на Хелен у книгосховищі бібліотеки. Вкусивши тоді Хелен, тепер він, напевно, полює на неї, і від цього я нервувався ще дужче.

Якщо всього цього було недостатньо для того, щоб не заплющити очей, поки години спливали дедалі повільніше, то вистачило б і обличчя на моїй подушці — зовсім близького, але недосяжного. Я наполіг на тому, щоб Хелен спала в моєму ліжку, поки я сидітиму в старому кріслі. Якщо мої повіки опускалися раз чи два, варто було мені поглянути на її сильне серйозне обличчя, і хвиля занепокоєння пробігала по моєму тілі — вона була як глечик холодної води. Хелен хотіла залишитися у своїй кімнаті (що, мовляв, може подумати консьєржка, довідавшись про це), але я умовляв доти, доки вона не погодилася, нехай навіть роздратовано, спати під моїм наглядом. Я бачив занадто багато фільмів і читав занадто багато романів, включаючи Стокера, аби сумніватися в тому, що одна дівчина в кімнаті уночі може стати наступною жертвою лиходія. Хелен дуже втомилася й спала, я бачив це по темних колах під її очима і відчував, що вона теж налякана. Цей запах страху, який ішов від неї, лякав мене більше, ніж злякали б крики жаху будь-якої іншої жінки, і від цього адреналін наповнював мою кров. Можливо, утома й ніжність точних форм її широких плечей не дозволяли мені заплющити очі. Вона лежала на боці, одна рука під подушкою, на білому тлі якої її волосся здавалося ще чорнішим.

Я не міг змусити себе ні читати, ні писати. У мене, звичайно ж, не було бажання відкривати свій портфель, котрий я поклав під ліжко, на якому спала Хелен. Але години спливали, у коридорі не було загадкового звуку, ніби хтось шкребеться, ніхто не дихав у замкову щілину, з-під дверей не йшов ніякий дим, а за вікном не лунало тріпотіння крил. Нарешті ледь уловима сірість порушила темряву кімнати, Хелен зітхнула, ніби відчула настання дня. Потім перші промені сонця просочилися крізь віконниці, і вона поворухнулась. Я взяв свій піджак, дістав з-під ліжка портфель і якомога тихіше пішов, щоб почекати її внизу, у холі.

Ще не було й шостої, але в будинку звідкись уже долинав аромат кави, і я, на свій подив, побачив Тургута, який сидів на одному з візерунчастих крісел із чорною папкою на колінах. Вигляд у нього був неймовірно свіжий і бадьорий, і коли я ввійшов, він підскочив і потис мені руку.

— Доброго ранку, друже мій, дякую Аллахові за те, що я відразу вас знайшов.

— Так, я теж йому вдячний за те, що ви тут, — відповів я, сідаючи в крісло поруч із ним. — Але що ж змусило вас прийти так рано?

— О, я не міг бути спокійним, коли в мене для вас такі новини.

— У мене для вас теж є новини, — сказав я серйозно, — але спочатку ви, професоре Бора.

— Тургут, — виправив він мене розсіяно. — Подивіться сюди. — Він почав розв’язувати папку. — Як я вам і обіцяв, учора ввечері я переглядав свої документи. Я зробив копії матеріалів в архіві, як ви й бачили, я також зібрав багато даних про те, що відбувалося в Стамбулі в період життя Влада, а також безпосередньо після його смерті.

Він зітхнув.

— У деяких із цих документів ідеться про загадкові явища, які відбувалися в місті, смерті, чутки про вампірів. Я також зібрав інформацію із книг, у яких написано про Орден Дракона у Валахії. Але вчора ввечері я нічого нового знайти не міг. Тоді я зателефонував своєму другові, Селіму Аксою. Він не працівник університету — він власник магазину, але дуже розумна людина. Він знає про книги стільки, скільки не знає ніхто в Стамбулі, а особливо про книги, присвячені історії й легендам нашого міста. Він був дуже люб’язний, більшу частину вечора ми оглядали книги в його бібліотеці. Я просив його пошукати інформацію про будь-які похорони когось із Валахії тут, у Стамбулі, наприкінці п’ятнадцятого сторіччя, або пошукати якусь зачіпку, яка може говорити про те, що тут може знаходитися могила когось із Валахії, Трансільванії або Ордену Дракона. Я також показав йому, і не вперше, копії моїх карт та книгу із драконом і виклав йому вашу теорію про те, що ці зображення позначають місцезнаходження могили Проколюючого. Разом ми перегорнули чимало сторінок про історію Стамбула, переглянули старі картинки, записні книжки, у які він записує безліч інформації, яку знаходить у бібліотеках і музеях. Селім Аксой дуже працьовитий. У нього немає дружини, дітей, немає інших інтересів. Історія Стамбула забирає всю його енергію. Ми працювали допізна, до самої ночі, бо його особиста бібліотека настільки велика, що навіть він не міг уявити, що ми там можемо знайти. Нарешті ми знайшли дещо дивне — листи, зібрані в томик кореспонденції міністрів султана з іншими країнами імперії в п’ятнадцятому й шістнадцятому століттях. Селім Аксой сказав мені, що він купив цю книгу в книжковій крамниці в Анкарі. Вона була видана в дев’ятнадцятому сторіччі одним із стамбульських істориків, якого цікавили записи того періоду. Селім сказав мені, що більше жодного разу не зустрічав примірників цієї книги.

Я терпляче чекав, почуваючи важливість усього цього вступу, звернувши увагу на