Читати книгу - "Таргани"

Харрі задихав. Він лежав затиснутий між Ліз і Ву, але відчував, як груди підіймаються й опускаються. Виходить, він поки ще живий. Щось капало й капало. Він гнав від себе цю думку, для неї немає часу: мокрий канат, холодні, солоні краплі на палубі. Тут не Сідней. Він намацав лоб Ліз, її очі. І знову почув її сміх. Ліз розплющила очі, вони були немов двоє чорних вікон з білими лиштвами на тлі червоної стіни. Стукіт дідусевої сокири. Глухі удари, і дрова зі стукотом падають на втоптану землю. Над головою синіє небо, травинки лоскочуть вухо, там пролітає чайка, і от вона вже зникла. Йому хочеться спати, але обличчя горить вогнем, і він відчуває запах власного м'яса й порохового гару, що в’ївся в шкіру.

Він зі стогоном викотився із цього сендвіча. Ліз реготала без упину, зіниці її були розширені, але Харрі не зважав на це.

Він перевернув Ву на спину. На обличчі велетня застиг здивований вираз, рот був напіввідкритий, ніби протестуючи проти чорної дірочки в лобі. Харрі відтягнув Ву вбік, але щось як і раніше капало. Обернувшись до задньої стіни, він зрозумів, що це не гра уяви. Мадонна знову поміняла колір волосся й зачіску. Тепер її, як панківський гребінь, прикрашала кіска Ву, що зачепилася за рамку фотографії. З кіски стікала якась суміш гоголя-моголя й червоного соку. Краплі падали на товстий килим із вологим схлипом.

Ліз усе реготала й реготала.

— Це тут вечірка? — почув він голос у дверях. — І ви забули запросити Єнса? А я думав, ми друзі…

Харрі, не обертаючись, гарячково шукав очима пістолет на підлозі. Той мав упасти під стіл або за стілець, коли Ву ударив його по спині.

— Чи не це ти шукаєш, Харрі?

Звісно. Він повільно повернувся і втупився в дуло свого ж власного «Ругера 8Р-101». І навіть зібрався відкрити рот і щось сказати, коли зрозумів: Єнс зараз вистрілить. Той тримав пістолет обома руками, нахилившись уперед, щоб точніше прицілитися.

І бачив перед собою інспектора, що так любив сидіти в «Шрьодері», розгойдуючись на стільці, його вологі губи, його презирливу усмішку — Харрі не всміхався, але усмішка все ж була. Вона там так і залишиться, ця невидима усмішка, коли голова поліції попросить ушанувати Харрі Холе хвилиною мовчання.

— Гру завершено, Єнсе, — почув Харрі власний голос. — Тобі не зникнути.

— Гру завершено? Ти справді так думаєш? — І Єнс, зітхнувши, похитав головою. — Та ти надивився поганих бойовиків, Харрі.

Його палець ліг на спусковий гачок.

— А втім, добре, ти правий. Усе скінчено. Вашими стараннями все йде навіть краще, ніж я планував. Як ти думаєш, хто виявиться винним, коли тут знайдуть підручного мафії й двох поліцейських, що застрелили один одного?

Єнс прищулив одне око, що було зайвим на відстані якихось трьох метрів. Ніякий ти не гравець, подумав Харрі, заплющивши очі й мимоволі зробивши вдих.

Харрі відчув, як рвуться перетинки у вухах. Три рази. Ніякий ти не гравець. Його спина вдарилася об стіну, об підлогу, й у ніс ударив запах кордиту. Виходить, запах кордиту. Він нічого не розумів. Якщо Єнс вистрілив у нього тричі, то хіба він зміг би відчувати ще якийсь запах?

— Чорт! — прокричав хтось ніби крізь подушку.

Дим розсіявся, і він побачив Ліз. Вона сиділа, притулившись до стіни, тримаючи в одній руці паруючий пістолет, а іншу притискаючи до живота.

— Чорт, він влучив у мене! Це ти, Харрі?

«Це я?» — здивувався Харрі. Він смутно пам’ятав удар у стегно, від якого його розвернуло вбік.

— Що трапилося?! — викрикнув Харрі, як і раніше ледь чуючи себе.

— Я вистрілила першою. І влучила. Я знаю, що влучила, Харрі. От чорт, як же йому вдалося?

Харрі підвівся на ноги, змахнувши чашки зі столу. Ліва нога оніміла. Обмацавши стегно, він відчув, що холоша намокла від крові. Він не хотів дивитися на рану. Витягнув руку вперед.

— Дай пістолет, Ліз.

Його погляд уперся у відчинені двері. Кров. На лінолеумі була кров. Бігти. Уперед, Холе. Скоріше, на цей слід. Він глянув на Ліз. Під її пальцями на синій сорочці розпливалася червона троянда. Чорт, чорт!

Застогнавши, вона простягнула йому свій «Сміт-вессон-650».

— Апорт, Харрі.

Він наче затерп.

— Це наказ, чорт забирай!

Розділ 52

Він волік ногу, відчайдушно сподіваючись, що вона під ним не переломиться. Усе миготіло перед очима, і він знав: це мозок відмовляється реєструвати біль. Він минув дівчину за стійкою: вона виглядала, як на картині Мунка «Крик»: нерухома, із беззвучно відкритим ротом.

— Викличте «швидку»! — крикнув їй Харрі, і вона стрепенулася. — Лікаря, скоріше!

Він вибрався на вулицю. Вітер припинився, була спека, задушлива спека. Дорогу перекрила машина, на асфальті виднівся гальмовий слід, двері були розкриті, усередині запекло жестикулював водій. І вказував угору. Харрі побіг не оглядаючись. Він знав: коли помітять, що він біжить, можуть зупинити. Заскреготали колеса. Він подивився туди, куди вказував водій. Караван сірих слонячих силуетів злітав над ним до зоряного неба. Мозок перескакував із думки на думку, немов зіпсоване радіо в машині, і самотній трубний голос заповнив собою ніч. По вінця. Харрі відчув, як поривом вітру від стугонливого трейлера з нього майже зірвало сорочку. Він ледь не потрапив під його колеса.

І от він знову тут, очі його перебігають із однієї бетонної палі на іншу. Дорога в Країну Оз. BERTS. Чому б ні? Це навіть логічно.

Залізні сходи прямо над ним вели до отвору в бетоні на висоті п'ятнадцяти-двадцяти метрів. Крізь діру виднівся місячний серп. Харрі затис ручку пістолета в зубах, відзначив, що ремінь теліпається, змусив себе не думати, що зробила з його ногою куля, яка порвала ремінь, і почав підтягуватися по східцях на руках. Залізо впивалося в обдерті дротом пальці.

Я нічого не відчуваю, подумав Харрі і вилаявся, побачивши, як кров одягла руку ніби в червону рукавичку для миття посуду й долоня заковзала по металу. Права нога торкнулася сходинки, але він відіпхнувся. Нога знову опустилася, і він знову відіпхнувся. Так краще. Тільки не знепритомніти. Він глянув униз. До землі десять метрів? Не можна знепритомніти. Рухатися далі. Стемніло. Спершу він подумав, що це в нього почорніло в очах, і зупинився, а коли подивився вниз, то побачив машини й почув пронизливе виття поліцейських сирен. Він підняв очі наверх. Діра стала зовсім чорною, місяця вже не видно. Може,