Читати книгу - "Відьмак. Останнє бажання"

що не перешкодили викраденню останньої Гадесом, були вони перетворені на потвор — напівжінок-напівриб. Наказано було їм мешкати на скелястому острові, звідки своїм солодким співом вони заманювали моряків, що пропливали повз. Утім, біда була тому, хто, зачарований їхніми голосами, ступав на скелі того острова: розшарпували його на клоччя. Пізніше сиренами називали також різновид морських німф, жінок із риб’ячими хвостами, які, на відміну від класичних грецьких сирен, зовсім не були кровожерними. «Mermaids» чи «Meerjungfrauen» — це милі й симпатичні панни із довгим волоссям і чималими бюстами, і, в принципі, треба б називати їх не сиренами, а морськими русалками» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

СТРИҐА — «Різновид кровожерного упиря зі слов’янщини. Утім, родовід має вона аж ніяк не слов’янський, виводиться від латинського «striga» (звідси сучасне італійське «strega», чаклунка), від грецького «strix» — сова, бо стрига, як і сова, полюбляла ніч. Чоловіча версія стриги, стригон, є чисто додатковою слов’янською формою. Залежно від демонологічної версії, стрига свої жертви розшарпувала й жерла або висмоктувала з них кров, із смертельним результатом чи без нього. Стриґами ставали сьомі діти, діти, що померли без хрещення або причастя, діти, що були плодом гріха, особливо кровозмішення. А також діти атеїстів. Особливо такі, над трупом яких перескочив кіт» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ТРОЛЬ — «Нордичні страшидла, що живуть у темряві, активні лише під землею чи вночі; під промінням сонця вони репаються, наче помідори, або перетворюються на каміння. Походять вони від йотунів, льодових велетнів темного Йотунгейма. Людей вони ненавидять і немає для них більших смаколиків, аніж людське м’ясо. На щастя, вони настільки дурні, що навіть сільський дурник може врятувати своє життя, обдуривши тролів» (А. Сапковський «Рукопис, знайдений у драконовій печері»).

ФАВН — у римській міфології бог полів, лісів, пасовищ, тварин. Імовірно, назва його походить від латинського «fatuor» — «бути одержимим». Вважалося, що фавни мають пророчу силу. Визнавалися лукавими духами, які здатні викрадати дітей, насилати хвороби й кошмари. Могли вступати в зв’язок із тваринами, спокушати жінок. Близький до грецьких силенів та римських сатирів.

Коментарі до оповідань

Анджей Сапковський завжди називав світ, який він створив, «аллотопним», інакше кажучи, таким, що не належить до однієї із якихось епох, не скопійований з неї. Читачі вже встигли, вважаю, відмітити максимально широку присутність у творах Сапковського з циклу про Ґеральта ахронізмів й анахронізмів. Але виникли вони зовсім не як помилка автора — а як його свідомий творчий прийом.

Утім, оскільки окремі цеглини цієї будівлі взято з історичної реальності (а сам Сапковський пречудово володіє матеріалом й історичним, і міфологічним), то якісь примітки на полях його творів можуть, на наш погляд, дати читачеві зайву можливість розширити горизонти сприйняття книжки.

Відьмак

В основу оповідання покладено поширений мотив з польських переказів про народження потвори (стриґи) від інцесту. Сюжет твору перегукується з історією Р. Замарського (Зморського) «Strzyga», надрукованою в 1852 р. у Вроцлаві у виданні «Podania i baśni. Ludu w Mazowszu (z dodatkiem kilku Szląskich I Wielkopolskich)».

Брама Линварів — середньовічне місто, в європейській традиції це територія строго зонована, що пов’язано як із корпоративним устроєм суспільства, так і з принципом закріплення визначених кварталів та районів міста за представниками окремих професій, зібраних у цехи. Цех давав людині не тільки роботу, але й стиль життя, нормовану повсякденність (нормовану до рівня «що надягати» і «як розважатися»). Окрім того, часто за окремим цехом було закріплено певні ділянки стіни, які цехи повинні були захищати в разі необхідності, виставляючи своє ополчення. Часто відповідно до району, який займали цехи — або району, який вони повинні були контролювати, — у середньовічних містах називалися і брами.

Велерад, бургомістр Визіма — строго кажучи, Велерад має статус, який польською пишеться «grododzierżca»; це не просто бургомістр (який найчастіше вибирається міською Радою як посадова особа), але той, хто призначається королівським наказом і має у його стінах повноту військової й адміністративної влади. Оскільки ж Визім — столиця королівства, то й голова в місті — людина не виборна, а призначена верховним володарем.

…бавлячись важкезним буздиганом — окрім того, що буздиган є зброєю, яку можна використовувати за прямим призначенням, він є ознакою статусу володаря, часто як ознака належності до командної чи управлінської еліти (варто згадати зображення козацьких гетьманів чи полковників — булава, пернач, буздиган у них є ознаками саме їхнього офіційного статусу).

Відозва — відозва є документом офіційним, свого роду «голосом» верховної влади. Саме тому підписана вона повним титулом Фольтеста; саме тому є до певної міри виправдувальним документом для бургомістра.

Знак відьмацький — окрім суто магічної необхідності (реагування на використання чи присутність магії тощо), відьмацький знак є ознакою належності до професійної групи, цеху (а відьмаки — саме цех, хоча й досить своєрідний). На сторінках книжки ще не раз траплятимуться ситуації, коли належність того чи іншого персонажа визначається за знаками його професії, що присутні на його одежі чи прикрасах (перснях, ринграфах тощо).

…а не ховати в саркофазі в підземеллях палацу — у європейському Середньовіччі звичай ховати коронованих мерців поблизу житла зберігався досить довго. Здебільшого місцем останнього упокоєння ставали церковні стіни. Але у світі Ґеральта немає інституту Церкви, єдинобожжя, тож немає і категорії освяченої землі, на якій у європейському середньовіччі ховали покійників; у такому разі найбільш сакральною територією стає центр адміністративної влади — палац.

Деякі поради чаклунів здавалися … аж ніяк не дурнуватими — Велерад перераховує чи не всі базові способи боротьби із нечистою силою (вампірами, відьмами тощо), що дає нам як теоретична народна демонологія, так і практика розправи з тими, у кому підозрювали належність до надприродних сил.

Межові стовпи — означували реальні кордони між державами; по суті, були проявом верховної влади, втіленням юридичних прав володаря на підвладну йому територію. Пошкодження межового княжого стовпа вважалося одним із серйозних злочинів, замахом на маєстат монарха й каралося на горло. Більш детально про історію війни Фольтеста із Визіміром описано в романі А. Сапковського «Сезон гроз».

…розглядає парсуни — як відомо, вищі верстви населення, а тим більше володарі, не мали можливості укладати шлюби за покликом серця, та ще й робити це персонально, одразу прибуваючи до двору майбутньої дружини чи майбутнього чоловіка. У цих випадках, відповідно, використовували «парсуни» — портретні зображення статусної особи (походження слова походить від латинського «persona» — «особа»). Парсуна не обов’язково мала портретну схожість із зображуваною людиною — головним чином портретисти мали відобразити регалії її статусу та уніфіковані позитивні риси.