Читати книгу - "Засліплення"

і яка зрештою виявилася підробкою. До розчарування шахраїв-конкурентів Кінові було байдуже, але те, що ошуканство пустило коріння навіть у цій сфері, здавалося йому незбагненним. Обмацувати книжки перед тим, як їх купити, оглядати, розгортати, згортати, обходитися з ними, точнісінько мов із рабами, — це було йому однаково, що ніж у серце. Коли викрикували назви, призначали й пропонували вищі ціни люди, котрі за все своє життя не прочитали й тисячі книжок, він сприймав це як страшну ганьбу. Щоразу, коли він змушений був вирушати до такого аукціонного пекла, йому ох як хотілося прихопити з собою сотню добре озброєних найманців, видати спекулянтам по тисячі, аматорам — по півтисячі ударів, а книжки, виставлені на торг, конфіскувати й узяти під опіку. Та чого були варті ті враження проти безмежної жорстокости цього ломбарду! Кінові пальці зашпорталися в узорі залізних поручнів — такою самою мірою вигадливому, якою й позбавленому смаку. Пальці торгали ці ґрати, потай сподіваючись завалити всю будівлю. Ганьба ідолопоклонства його пригнічувала. Він ладен був опинитися похованим під цими сімома поверхами, але тільки за умови, що їх ніколи вже не відбудують. Та чи можна повірити на слово варварам? Від одного з намірів, які привели його сюди, — оглянути горішні кімнати, — Кін відмовився. Поки що дійсність перевершувала найгірші здогади. Той бічний прохід виявився ще нужденнішим, аніж йому казали. Самі сходи насправді були завширшки не один метр і п’ятдесят сантиметрів, як стверджував чоловік, що супроводжував Кіна, а один метр і нуль п’ять сантиметрів, не більше. Самовіддані люди, коли називають числа, нерідко помиляються, переставляючи в них місцями цифри. Бруд не прибирали тут уже днів із двадцять, а не якихось два дні. Дзвінок, щоб викликати ліфт, не працював. Скляні двері, що вели до бічного проходу, були погано змащені. Табличку, яка вказувала, де книжковий відділ, було намальовано невмілою рукою, зовсім не тією тушшю й на шматку жалюгідного картону. Під нею висіла ще одна, чепурна й надрукована на машинці: «ПОШТОВІ МАРКИ НА ДРУГОМУ ПОВЕРСІ». З великого вікна було видно невеличкий дворик. Визначити колір стелі було важко. Цього ясного ранку відчувалося, яке жалюгідне світло розливає тут вечорами електрична лампочка. В усьому цьому Кін сумлінно переконався сам. Проте ступити на сходи він усе ж таки не зважився. Жахливе видовище нагорі він навряд чи стерпів би. Здоров’я його було надірване. Він боявся, що його вдарить грець. Кін розумів: кожному життю колись настає кінець, та поки він відчував у собі ношу, яку так ніжно любив, треба було себе берегти. Він схилив над поруччям важку голову й страждав від сорому далі.

Фішерле гордо спостерігав за ним. Коротун стояв трохи віддалік від свого товариша. У ломбарді він орієнтувався так само добре, як і в «Небі». Він хотів одержати срібний порсиґар, якого ніколи й у вічі не бачив. Ломбардну квитанцію на портсигар Фішерле виграв в одного вуркагана, поставивши тому разів двадцять мат, і коли пішов на службу до Кіна, весь час носив її, добре сховану, в кишені. Подейкували, нібито йдеться про новенький важкий портсигар, чудову річ. Уже тисячі разів щастило Фішерле перепродати квитанції в «Терезианумі» тим, хто нею цікавився. Так само часто він бачив, як люди викуповували його й чужі скарби. Крім головної мрії про шахове чемпіонство, Фішерле виношував іще одну, меншу: він мріяв про те, щоб прийти з власною квитанцією до ломбарду, викласти перед прісною мармизою службовця всю суму позики разом з відсотками, дочекатись, як решта людей, доки видадуть його власність, а тоді заходитися розглядати і обнюхувати її так, немовби все життя з нею їв і спав. Фішерле не курив, і портсигар йому був, власне, ні до чого, проте він вирішив, що бодай одне з його бажань має нарешті збутись, отож попросив Кіна на годинку його відпустити. Хоча Фішерле й пояснив, у чому річ, Кін рішуче відхилив його прохання. Він, мовляв, цілком йому довіряє, та після того, як Фішерле взяв у нього половину бібліотеки, він, Кін, має остерігатися спускати його з очей. Задля книжок, провадив Кін, на злочин ішли навіть учені з особливо твердою вдачею. Яка ж велика спокуса очікує, мовляв, чоловіка тямовитого й спраглого до знань, чоловіка, котрого книжки вперше пригнічують усіма своїми чарами!

З розподілом ноші справа стояла так. Уранці, коли Фішерле заходився збирати книжки, Кін не міг збагнути, як досі в нього на все це ставало сили. Педантичність слуги мало не поставила його в небезпечне становище. Доти щоранку він уставав і виходив з усією ношею. Він навіть не замислювався, як же вивантажені звечора книжки вранці поверталися йому до голови. Він знов відчував їх у собі й вирушав з готелю. Після того, як з’явився Фішерле, все відразу змінилося. Вранці після невдалого пограбування той підійшов, мов на хідлях, до Кінового ліжка, настійливо попросив підводитись обережно й запитав, чи можна вже завантажувати книжки. Відповіді він, своїм звичаєм, не чекав, натомість легко підхопив найближчий стос і підніс його до голови Кіна, який ще лежав у ліжку. «Ось вони й там!» — промовив він. Поки Кін умивавсь і вдягався, коротун, який умиванню не надавав жодного значення, старанно працював далі. За півгодини одну кімнату він попорав. Кін зумисне зволікав зі своїми вранішніми приготуваннями. Він міркував про те, як робив усе це досі сам, але нічого не міг пригадати. Дивно, він ставав забудькуватим. Поки йшлося про такі зовнішні вияви, він не дуже тим переймався. Про всяк випадок треба було добре простежити, чи не поширюється його забудькуватість і на наукову сферу. Це було б жахливо. Його пам’ять усі вважали справжнім даром Божим, феноменом; славетні психологи досліджували особливості його пам’яти ще тоді, коли він ходив до школи. За одну хвилину Кін вивчив напам’ять число π до шістдесят п’ятого знака. Вчені мужі — всі гуртом і поодинці — тільки хитали головою. Можливо, свою він перевантажив. На це варто було подивитися: стос за стосом, гору за горою він убирав у себе, а треба ж було свою голову хоч трохи пожаліти. Голова дається людині тільки один раз, тільки один раз людина доводить її до такої досконалости, і тому, що в ній занапастиш, вороття вже не буде. Кін глибоко зітхнув і промовив:

— Вам легко, любий мій Фішерле!

— А ви знаєте, — цей чоловічок одразу збагнув, що Кін має на увазі, — другу кімнату я візьму на себе. Фішерле теж має голову. Або ви не вірите?

—