Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

– Що вас здивувало, Вайоло? – співрозмовник випромінював саму безтурботність.

– Окрім шлюбної пропозиції від того, хто мене ненавидить, – нічого, – з гідністю відповіла я, подумки дякуючи піраміді за рятівний туман, тому що впоратися з обличчям було неможливо.

– Я вас не ненавиджу, а не витримую у великих порціях, але заради розумної жінки чоловік може піти на поступки.

– Я аж настільки розумна?

Іронію Маркос Чорна Душа не оцінив.

– За питання грошей не беруть, – сказав розважливо. – Подумайте про це.

Я кивнула, все ще не вірячи власним вухам.

– Що Арахлона збиралася робити з Джиммі? – запитала те, що мозок відмовлявся опрацьовувати.

– Дитину? – грубо зареготав капітан Маркос.

– Я повірила б, якби ви не продовжили її справу. Впевнені, що у вас вийде? Дитина?

Здається, я його шокувала. І нехай. Коли до мене дійшло, що в біді Джиммі, а я можу викрутитись, заборони та обмеження зникли. Для мого супутника Вайола лін Артен, вона ж – Йола ді Крайн, була відносно рівною істотою, причому «відносно» лише через стать. Гадаю, Маркос Чорна Душа не народився у сім’ї аристократів чи потомствених держслужбовців. Для нього прізвище мало значення. Мене могли вбити як перешкоду, але водночас не могли поводитися зі мною як із порожнім місцем.

– Джиммі сирота, виріс у прийомній сім’ї. Якщо серед його предків і траплялися лаорнійці, здібностей він не успадкував. – Я намагалася не показувати, що ставлюся до Лаорнії як до казочки для малюків. – У чому його цінність, капітане?

Співрозмовник кинув мені монету. Я спіймала її, не замислюючись, піднесла ближче до кристала, що світився…

– Золотий імперський даонь, – визначила відразу і здригнулася від несподіваного спогаду. Астор ді Емшис, уламки безцінних ваз, сім старих монет… Той день ніколи не змеркне в пам’яті. – Відкарбований на честь захоплення Кастарельського архіпелагу на початку війни з карнаїтами. Імператор вважав, що перемога в його руках, але війна тривала з пів століття плюс понад сто років флот переслідував останніх чаклунів і зазнавав величезних, нічим не виправданих втрат.

– Імператор вважав правильно. – Посмішка капітана Маркоса нагадувала зловісну маску. – Той імператор розірвав союз карнаїтських держав, і вони перебили одне одного. Арахлона Душогубка підтримала імперців. Їй пообіцяли Орлонські острови та Заборонений квадрат, а дали смертний вирок за чаклунство. Останні сили вона витратила на те, щоби помститися.

Це значно відрізнялося від версії, розказаної Малією в перші дні мого перебування на острові Мрій, але відповідало на запитання: «Чому Арахлона ненавиділа імператора і лізла на рожен?» краще, ніж наші з ді Крайном припущення.

– Вона вирвала імператора з часової лінії? – вразилась я. – Але мені розповідали, що Арахлона не робила такого зі значимими історичними діячами! Вона не хотіла змінювати хід історії!

– А Джиммі не хотів зраджувати вас, і що? Завжди є вагома причина та виправдання. Арахлона забрала імператора всього на п’ять років – починаючи з моменту, коли вона перейшла на бік імперії. Він зник, і з’явився в день страти, що не відбулася. На троні вже сидів його брат, та ще й під його ім’ям, щоб не хвилювати народ марно. Карнаїти об’єдналися і успішно відбивали атаки флоту, навіть повернули собі ненадовго Кастарельський архіпелаг. При дворі працювали маги, ха-ха… Світ змінився.

Ну і ну! Мені здалося, що я почала розуміти більше, ніж раніше.

– Тобто одержимість Арахлони імператором – спроба все виправити?

Маркос Чорна Душа подивився на мене з подивом. Зважаючи на його гримасу, він уже починав замислюватися про те, що переоцінив мої розумові здібності.

– Ні, – відповів стримано. – Виправити вона нічого не могла, не хотіла і навіть не знала, що наробила. Але з’ясувалося, що деякі люди запам’ятали іншу реальність.

– Імператор? – припустила я, повертаючи втрачені позиції.

Співрозмовник кивнув, погоджуючись із моїм здогадом, і уточнив:

– Деякі люди, включно з імператорською династією. У їхніх спогадах було два варіанти минулого. Щоб це згладити і не кинути тінь магії на правлячий рід, з’явилася історія про воєначальника, якому не судилося прославитися. «Королівська кров» не пробачила Арахлону. Це не чаклунка переслідувала імператора, а імператори Ілесії аж до теперішнього часу мали за мету знайти і знищити і Арахлону Душогубку, і все, чого вона торкалася. Звідси й офіційний дозвіл на пошуки острова Мрій, хоча у вас, наскільки мені відомо, будь-який натяк на магію карається смертю.

– Ви сказали – «деякі люди»… Вони – карнаїти? Ні, неможливо. На материку, тим паче у північних широтах, чаклунства не було. Його викорінили задовго до карнаїтської війни.

– Дуже мало людей, – з незрозумілою посмішкою додав капітан Маркос. – Не кожен п’ятий чи десятий, а, припустімо, кілька сотень людей у ​​всій неосяжній імперії.

Він замовк, дозволяючи мені самостійно зібрати картинку докупи.

Сотні… Ну гаразд, магію не стерли з лиця землі. Навіть у наш час можна зустріти карнаїта-напівкровку, що вже й казати про період трьохсотрічної давності, коли в непрохідних хащах ховалися міста, не те що села?