Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун приїхала на пристань. Вітер грався її волоссям, хвилі повільно накочувалися на берег, але вона не помічала цього. Її серце було наповнене болем, що розривав її зсередини.

Вона не змогла стримати емоцій.

— Аааа! — закричала вона, голосом, повним відчаю.

Голос розчинився в просторі, злившись із плескотом хвиль. Сльози, які вона так довго стримувала, покотилися її обличчям. Вона ридала, її плечі здригалися від плачу, а біль у грудях стискав її, немов ланцюгами.

Раптом її телефон завібрував у руці. Незнайомий номер.

Вона на мить завмерла, а потім піднесла телефон до вуха.

— Слухаю… — її голос звучав глухо, сповнений смутку.

На іншому кінці дроту почулося знайоме дихання.

— Евсун…

Серце її затремтіло.

— Емір?

— Евсун, що сталося?

Від почутого голосу її сльози посилилися.

— Пробач мені, Еміре… Ти не мав брати мою провину на себе…

— Евсун, це неважливо, — голос його був спокійним, теплим, таким рідним. — Краще скажи, як ти?

— Все добре… — збрехала вона, витираючи сльози рукавом.

— Що з твоїм голосом? Де ти зараз?

— Я на пристані… приїхала, щоб побути сама… — її голос знову затремтів. — Знаєш… тут бракує тебе…

Він мовчав кілька секунд, а потім тихо промовив:

— Евсун, ти навчишся жити без мене…

— Це неможливо! — вигукнула вона, стискаючи телефон у тремтячих пальцях. — Я завжди потребуватиму тебе…

Емір видихнув.

— Я дуже скучив за тобою, — зізнався він. — Єдине, чого мені бракує, — це ти…

— Я теж… мені так важко без тебе, наче більше немає сенсу жити…

— Евсун, ти справишся. Я завжди з тобою, навіть якщо не поруч.

— Я дуже сумую…

— Не сумуй, — його голос став лагідним, — я назавжди у твоєму серці…

Вона хотіла ще щось сказати, але зв’язок раптово обірвався.

— Еміре?..

Тиша.

Евсун, не стримавшись, кинула телефон на пісок і знову заплакала. Сльози змішувалися зі слабкими хвилями, що торкалися її ніг.

Минуло кілька хвилин. Вона вдихнула глибоко, намагаючись заспокоїтися.

Сівши на пісок, вона підняла голову до неба. В її пам’яті спливали моменти, проведені з Еміром: його усмішка, дотики, теплі погляди… Вона згадувала, як він ніжно обіймав її, коли їй було погано…

Біль заповнив її серце.

Їй було нестерпно без нього.