Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Двір, як і будинок, в якому я опинилась належить Санрею Наосу. Чоловік й досі перебував за решіткою, того світло в підвалі його будинку викликало здивування.

Обережно підійшовши до вікон, щоб жодна гілка, не хруснула під лапою, я намагалась зазирнути в середину. Брудне скло було завішане фіранками, того я змогла угледіти лише тіні.

- Далі ми самі, - почула я шепіт знайомого голосу.

Озирнувшись, побачила на заборі Німідора в компанії Нолана.

- Тихенько відійди, щоб не злякати правопорушників, а ми їх заарештуємо, - продовжив шепотіти ельф.

Мені нічого не залишалось як обережно перебирати лапами.

- Й як ти примудряєшся завжди натрапляти на те, чого повинна уникати?

Продовжив розмову гостовухик та погладив по голові, як я Самідіра. Мені це звісно не сподобалась, але підіймати шум не стала. Потім помщусь. Хотіла запитати чи потрібна моя допомога, як згадала нащо взагалі вийшла з лікарні. Подружки в біді! Але ж треба ще й за Самідіром повернутися. А там налякані дівчата-повії. Того я підійшла до перевертня та ткнула носом в його ноги, привертаючи увагу. Можна було й словами, але шепотіти в цьому образі не могла, лише ричати. Та зібравшись, промовила:

- Ходімо, дещо покажу.

Нолан не став розпитувати, а кивнувши Німідору мовчки пішов слідом за мною. Залишивши двір, краєм ока помітила, що це місце охопило десятка три вартових міста. Дійсно, і без мене впораються, заспокоїла я совість.

Незадоволений фамільяр все ще охороняв дівчат та залишки.

- Це ти його так? – запитав мене перевертень.

- Я. Там ще десь тіло загиблої поряд має бути.

- Бачу.

- Мені до лікарні терміново потрібно. Моя допомога вам сподіваюсь тут не потрібна? – кожне слово в обличчі дракона мені важко давалось, потрібно було постійно слідкувати, щоб не гарчати.

- Зараз ні. Але якщо знадобишся будемо шукати в лікарні.

- Домовились, - й покликавши Самідіра, ми побігли рятувати подружок.

33.10.157р.

Маг-Рівік

Провівши в лабораторії ще два дні ми нарешті створили ліки від лихоманки. Ми це голосно сказано, магістр Стер майже не спав, тоді коли я з Філлом по черзі відпочивали на жорсткій софі.

Як виявилось сіра слиз мала ті ж самі властивості що й кров, але її можна було додавати в тричі більше. Ліки почали діяти. Хворі більше не помирали, хоча їх кількість потрапляння в лікарню не зменшувалась.

Й тільки вирішили питання з ліками, та здавалось можна кілька годин поспати, як до кабінету завітав особисто пан Тайрод Німідор. Вдруге. Першого разу він прийшов мене розпитати, про те що відбулося вночі коли застукав мене на чужому подвір’ї. Зараз же темою розмови став Санрей. Скориставшись тим, що не вистачало розумних для охорони, маг спланував втечу, залишивши свого приятеля Суфо напризволяще.

- Що саме не приємне, на колишнього голову було накладене заклинання підкорення. Дуже сильне. Та на цьому зловмисник не зупинився, а регулярно поїв Суфо зіллям.

- Це був Наос?

- На жаль ні. Санрей непоганий бойовий маг, а от в менталістиці повний бездар. Хтось ще є. До чого я тобі це говорю, сподіваюсь пояснювати не треба?

- Так. Я маю бути обережною, та не лізти попереду батька в пекло.

- Попереду куди?

- В пекло. Це такий вислів з мого світу. Та якщо ви помітили, то не така вже я й безпорадна.

- Помітив. До першої зустрічі з місцевими драконами дійсно загрозлива.

- Вважаєте що не впораюсь?

- Вважаю, - й посміхнувся, - ти, мабуть не бачила місцевих. Так от. Їх хвіст у розмірі більше аніж ти вся.

Я гикнула. Нічого собі тушка. Як вони взагалі літають?

- Щось ми знов не туди звернули. Так що з Наосом?

- Стін міста він не залишав, того продовжуємо шукати в місті. Тому й прийшов попередити тебе. Якщо раптом він з’явиться поряд з тобою, не прибий його мимоволі. Він все ж потрібен нам живим.

- А якщо він пішов через портал?

- Який портал? Стихійний, в який встиг вскочити демон? - самостійно здогадався ельф. – Це гірше. Але якщо так, то це ще один доказ змови. Піду до свого кабінету, розвину цю здогадку. А ти…

- Зайве не лізь куди не кличуть, - завершила я.

- Саме так.

Підвівшись, Німідор залишив кімнату, а я помітила як важко він ходить. Чи то від втоми, чи травма якась.

12.11.157р.

Маг-Рівік

- Хочете свіжу плітку? – запитала я забігши після школи провідати подружок.

Фіона вже самостійно пересувалась, Олдрі ж ледь тримала в руках ложку, та загальний стан дівчат покращувався кожного дня. Про хворобу залишились лише ранки на шкірі, які в майбутньому перетворяться в шрами. Та майбутніх цілительок це не лякало, є купа ліків та чарів для покращення вигляду.

- Не тягни, кажи, - не втрималась люшитка, й аж підскочила на ліжку. – Ти так рідко про щось розповідаєш, то мабуть, дуже важливо.

Звісно хотілось дочекатись Ванду, яка й досі допомагала в лікарні, та дивлячись на нетерпіння одужуючих, не втрималась.

- До школи прийшли ще чужинці й одразу почали вимагати, щоб їх прийняли та почали навчати, мовляв, вони й так час згаяли сидячі в Норгерді через лихоманку.

- Нічого собі. А наші що?

- Наші. Ректор жахається, декан скаженіє, учні очікують. До початку іспитів їм дозволили користуватися бібліотекою, а житло порадили шукати в місті, гуртожитки й так переповнені. Леорі каже, що навіть в коридорах ліжка стояли під час епідемії.

- Добре що в школу не проникла.

- Так. Але дехто до навчання вже не повернеться, - з болем в голосі сказала я, згадуючи списки померлих учнів, що бачила у декана на столі.

- Цього боюсь більше. Повернусь до школи й дізнаюсь хто не пережив.

Я вперше бачила як Олдрі плаче. Не стримавшись обійняла дівчину, та додала:

- Я також цього боюсь. Навіть якщо це буде Айша, не зрадію.

Всі зітхнули й замовкли. Розповідати про чудовиськ, які регулярно з’являлись в ночі на вулицях міста не стала. Досить поганих новин.

- А скільки їх? – заспокоївшись запитала люшитка.

Я не одразу зрозуміла про що питає дівчина, й навіть встигла подумати про монстрів та телепатію.

- Чужинців скільки? – вточнила більш здогадлива Фіона.

- Дванадцять. Сім хлопців та п’ять дівчат. А в цьому світі є снігові ельфи? – зрадівши зміні теми вирішила її