Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Але про нього ж знає Німідор!

- Він то знає, а звичайні вартові - ні.

Філл ще трохи розповів про те що відбувалось в місті, я ж мовчки поглинала їжу, майже не відчуваючи смаку.

Повернувшись, магістр дозволив залишитись Філлу, й ми продовжили дослідження.

30.10.157р.

Маг-Рівік

Ближче до обіду в нас були готові чергові зразки, й мені доручили їх віднести лікарям-цілителям.

Трохи поблукавши коридорами я нарешті знайшла потрібну лабораторію де на вузькому, витягнутому вздовж стіні столі стояла ціла армія зі скла, порцеляни, металу та дерева. Колби, миски, ступи, банки, котли й інші місткості з травами, порошками чи готовими зіллями.

- Є хто живий? – голосно покликала я, при цьому ще голосніше чхнув, але не наважившись поставити принесене на стіл, раптом загубиться.

- Є, - сонно відгукнулись з канапи й купа ковдр, на яку я не звернула уваги, заворушилась. – Чого так кричать? Ята, а ти що тут забула? – запитала мене Ванда.

- Допомагаю з ліками. А інші де?

- З іншими біда. Лежать в палаті з хворими, заразилися. Мене сюди прогнали, очікують, чи не підхопила і я хворобу.

Від почутого мене в мене раптово підскочила температура й стало важко дихати. Щодня гинули розумні від цього лиха, але мене це не дуже чіпляло, бо то були стороні. Але Фіона з Олдрі... Не дозволю.

- Перше, хто сьогодні черговий цілитель? Друге: в якій палаті лежать дівчата?

- На другому поверсі, від сходів праворуч, другі двері. Але тебе туди не пустять. А сьогодні чергує Кален Фітч, високий, білявий іллін з бронзовою шкірою. Повз такого не пройдеш. Він зараз хворих оглядає. Краще тут почекай.

- Дякую, але все ж краще пошукаю та спробую до дівчат навідатись.

***

Лихоманка захопила місто майже тиждень тому, а вже встигла заразити половину персоналу лікарні, тим самим залишив хворих без вчасної допомоги. Мешканці Маг-Рівіка майже одразу пішли на самоізоляцію, та потік хворих не зменшувався.

Втомлений, з темними колами під очима та блідий попри колір шкіри, цілитель сидів в коридорі та пив напій з різким запахом, який в цьому світі використовували, щоб збадьоритись.

- Цілитель Фітч? – про всяк випадок запитала я.

Чоловік не відриваючись від кружки, мовчки кивнув.

- Ось чергові ліки від магістра Стера.

- Ще одна себе драконом уявила, - без злоби, але з доганою сказав іллін подивившись на мене. – Чого ходим без захисту? Думаєш не заразишся?

- Не думаю, а знаю. І не уявила, а являюсь, - чесно зізналась я, чого вже ховатися?

- Аааа, - протягнув чолові, до його втомленого мозку не одразу дійшли мої слова, - дракон, якого нам в поміч прислав Лавер. Присядьте поруч на пару хвилин. Зараз доп’ю цю гидоту й знайдемо піддослідних. Вас не пригощаю, бачу як носом водите від запаху. Не подобається.

Відпочити я погодилась, того присіла поряд та заплющила очі, так краще думалось.

Отже. Зілля готувалися на основі драконовій крові, й перше що приходило на думку, збільшити дозу. Та ні. Занадто велика доза для більшості розумних смертельна. Того в мою голову прийшла ідея використати слиз яку зібрав з мене Террі, коли облізла луска. Ельф нею зацікавився та зібрав три глечика, два з яких упер з собою. Останній же був в мене дома. Я якось хотіла зі змістом проекспериментувати, та так й не встигла. Того зараз сиділа та лаяла саму себе за необачність.

- Йдемо, - повернув до реальності голос цілителя, - перевіримо, що в вас вийшло.

Піддослідними стали троє чоловіків, високі, кремезні, як і всі карголи, та дві жінки – ельфійка й іллінка. Вони знаходились на останніх стадіях хвороби, того й вибір пав на них.

Зібравши волю до купи, і якомога сильніше ігноруючи емпатію, я переступила поріг.

Решту дня, я була зайнята у лабораторії, увірвавши лише декілька хвилин, щоб навідати подруг. Дівчата спочатку почали лаятись, як я нещодавно на Філла, але потім заспокоїлись й навіть посміхнулись під час розмови, яка давалась їм з все важче й важче.

***

А в вечорі, коли зірка давно сховалась за горизонт, я ризикнула піти додому. Маг-Рівік став нагадувати Гаяв-Ток. Порожній, тихий, з темними вікнами. Лише запах відрізняв. Щоранку спалювали тих хто не пережив хворобу.

Дорога туди була легкою, а от назад ні. Спочатку Самідір з легкістю налякав дрібного злодюжку, що не побоявся вийти на вулицю та обікрасти перехожого. А от наступним нам на шляху зустрілось чудовисько. Й втекти б. Але відчуття самозахисту кудись поділось. Лише жадоба вбивати затьмарила розум. Жадоба не моя, але я їй піддалась. До тями мене привів фамільяр, прийняв бойову форму вовка. Здоровезний монстр чомусь злякався вдвічі меншого супротивника, та кинувся тікати. Самідір за ним, а я за Діром. А за три квартали швидко зрозуміла, що було причиною цього забігу. В підворітті друге чудовисько нависло над мертвою дівчиною, а дві її подружки, налякані, на грані втрати свідомості, сиділи на холодній землі обійнявшись. В одній я не одразу, та впізнала повію, з якою вже перетиналась на вулицях міста.

Цього разу це були не ларгінці, а новий вид. Щось між горилою та ящіркою. Наче до мавпи голову динозавра прикрутили. “Чудовий” зразок немерців.

- Самідір, витягнути дівчат зможеш?

- Грааау, - була мені відповідь.

- Захищай їх, - попросила його, а сама за лічені секунди перетворившись на дракона кинулась на монстра. Накинулась гучно сказано. У вузьких провулках було важко й крила розгорнути, й хвіст занести для удару. Лише пазурі та спритність. Та трохи магії. Бо перестараєшся і є загроза спалити все місто. А ще добре те, що ці потвори чудово роздиралися на частини. В мене прямо мрія здійснилась. Я на місті монстра уявила Айшу, та відірвала голову, яка випадково покотилась до дівчат. Ой, як вони заголосили. Мабуть, все місто розбудили. Другий же побачивши, що стало з його напарником почав відступати. Схоже залишки розуму в них були. Спочатку обережно зробив декілька кроків назад, а потім як драпанув. А я що? Я слідом. Забіг продовжився. Але на мою біду чудовисько було більш спритне, того встигло досить далеко від мене відбігти та перестрибнувши паркан сховатися. Перешкода не була для мене завадою, а от відсутність монстра ще якою несподіванкою. Запах же привів до залишків стихійного порталу.

Цього тільки не вистачало.

Я не одразу, але здогадалась, що