Читати книгу - "Місто кісток"

Руки Клері затремтіли.

– Ви думаєте, це був Саймон?

– Я лише припускаю, але схоже на це.

– І ще одне, – Джейс говорив спокійно, але був стривожений, такий, як тоді, коли вони зустріли Зреченого у квартирі. – Де їхнє лігво?

– Їхнє що?

– Лігво вампірів. Вони туди поїхали, еге ж?

– Мали б, – Магнус виглядав відсторонено.

– Треба, щоб ви сказали, де це.

Магнус похитав головою.

– Я не маю наміру сваритися з Дітьми Ночі заради якогось приземленого, якого я навіть не знаю.

– Стривайте, – перебила його Клері. – Для чого їм Саймон? Я думала, їм не можна шкодити людям…

– Що я думаю? Вони вирішили, що це приручений пацюк, тому вбити пацюка Тіньоловів було б весело. Хай би що було сказано в Угоді, ви їм не дуже подобаєтеся, а в Завіті про вбивство тварин не йдеться.

– Вони збираються його вбити? – пильно глянула Клері.

– Не обов’язково, – поспішив відповісти Магнус. – Вони могли подумати, що це хтось із них.

– Що тоді з ним станеться? – запитала Клері.

– Ну, коли він перетвориться на людину, вони таки вб’ють його. Але у вас ще є кілька годин.

– Тоді ви маєте нам допомогти, бо Саймон помре, – звернулася Клері до чаклуна.

Магнус жалісливо глянув на неї згори вниз.

– Усі люди помирають. Ти мала б до цього звикнути, люба.

Він почав зачиняти двері, та Джейс підставив ногу. Магнус зітхнув:

– Що ще?

– Ви ж не сказали, де лігво, – мовив Джейс.

– І не збираюся. Я ж сказав…

Клері проштовхалася наперед.

– Ви заплутали мій мозок. Забрали мою пам’ять. Хіба ви не можете зробити мені одну послугу?

Магнус примружив свої котячі очі. Було чутно нявкання кота. Чаклун поволі опустив голову, стукнувши нею об стіну. – Старий готель Дюмон. На околиці.

– Я знаю, де це, – зрадів Джейс.

– Нам треба потрапити туди негайно. У вас є портал? – вимогливо запитала Клері у Магнуса.

– Ні. – Він був роздратований. – Портали важко створити, і вони небезпечні. Якщо їх не пильнувати, звідти приходить всяка нечисть. У Нью-Йорку, наскільки мені відомо, вони є лише в Доротеї та в Ренвіку, але вони далеко звідси. Не варто йти туди, навіть якщо ви упевнені, що власники дозволять вам скористатися ними, хоча я в цьому сумніваюся. Ясно? Тепер забирайтеся, – Магнус глянув на Джейса, нога якого заважала зачинити двері. Джейс стояв незворушно.

– Ще одне. Десь поблизу є святиня? – поцікавився Джейс.

– Гарна ідея. Якщо збираєтесь іти в лігво вампірів, треба спочатку помолитися.

– Нам потрібна зброя, – стисло відповів Джейс. – Нашої недостатньо.

– На Даймонд-стріт є католицька церква. Підійде? – відказав Магнус.

Джейс кивнув, зробивши крок назад.

– Це…

Двері замкнулися перед їхнім носами. Клері, важко дихаючи, стояла незворушно, аж поки Джейс потягнув її за собою в темряву.

Вночі церква на Даймонд-стріт виглядала химерно, її готичні аркові вікна відбивали місячне світло, як сріблясті дзеркала. Будівлю оточував кований залізний паркан, пофарбований матовою чорною фарбою. Клері потрясла брамою, але та була надійно замкнена.

– Зачинено, – сказала вона, глянувши на Джейса через плече.

Він махнув стилом.

– Пропусти мене.

Клері дивилася, як юнак працював над замком, розглядала тонкий вигин його спини, м’язи, що випинали з-під коротких рукавів футболки. Місячне світло пофарбувало його золотаве волосся, надавши сріблястого відтінку.

Замок із брязкотом вдарився об землю, ставши шматком металолому. Джейс виглядав задоволеним собою.

– Як завжди, – сказав він, – мені це чудово вдається.

Клері раптово відчула роздратування.

– Коли частина вечора, присвячена твоєму самозвеличенню, закінчиться, можливо, ми могли б повернутися до справи і врятувати мого найкращого