Читати книгу - "Брама"

Тут Емма замовкла, похмуро оцінюючи нас, аж поки хтось не змусив її відповісти:

— Який мільйон?

— Бонус у розмірі мільйона доларів, який кожен з вас отримає після повернення, — сказала вона. — З цією метою Корпорація виділила десять мільйонів доларів зі своїх фондів. Частки для всіх однакові. Звичайно, є велика ймовірність, що кожен одержить більше, аніж мільйон. Якщо ви знайдете щось цінне, то його поцінують за стандартним тарифом. І комп’ютер визначив цей рейс як успішний.

— Чому він коштує десять мільйонів? — запитав я.

— Я не ухвалюю таких рішень, — терпляче відповіла Емма, а потім глянула на мене як на людину, а не члена групи, і додала:

— До речі, Броудгеде: ми знімаємо з тебе відповідальність за пошкоджений корабель. Тому все, що ти отримаєш — твоє. Мільйон доларів? Це хороша сума, щоб відкласти. Ти зможеш повернутися додому, придбати невеликий бізнес і зискувати з нього до кінця життя.

Ми перезирнулись. Емма просто сиділа, лагідно всміхаючись і чекаючи. Я не знаю, про що міркували інші. Я згадував Браму-2 і перший політ, коли ми не зводили очей із пристроїв, сподіваючись побачити там те, чого не було. Думаю, тут кожному було що згадати.

— Вирушають, — нарешті сказала Емма, — післязавтра. Хто хоче записатись, зайдіть до мене в кабінет.

Мене записали, а Шикі відмовили.

Одначе все було не так просто; утім, як і завжди: це я вирішив, що Шикі не поїде зі мною. Екіпаж першого корабля сформували швидко: Сесс Форенд, дві дівчини зі Сьєрра-­Леоне, парочка з Франції. Усі розмовляли англійською, пройшли брифінг і мали досвід польотів. До екіпажу другого корабля Мєчніков одразу ж записав парочку ґеїв — Денні А. та Денні Р., — яких обрав сам, відтак неохоче погодився записати мене. Одне місце залишилося вакантним.

— Ми можемо взяти твого друга Бакіна, — сказала Емма. — Чи ти вибереш свою подругу?

— Яку подругу? — нетерпляче запитав я.

— Маємо заяву, — відповіла Емма, — від третього каноніра Сюзанни Херейри з бразильського крейсера. У неї є дозвіл залишити службу через це.

— Сьюзі! Я не знав, що вона хоче полетіти!

Емма замислено переглянула облікову карту.

— Вона дуже досвідчений пілот, — відповіла вона. — І в неї все на місці. Я маю на увазі, — солодким голосом додала Емма, — її ноги, хоча, як я розумію, інше тебе також цікавить. Чи ти плануєш практикувати секс із чоловіками у рейсі?

Я відчув невмотивований запал люті: я не маю сексуальних комплексів, тому фізична близькість із чоловіком мене не лякає. Проте тільки не з Мєчніковим та його коханцями!

— Канонір Херейра буде тут завтра, — промовила Емма — Бразильський крейсер стикується з Брамою одразу після орбітального літального апарата.

— Якого біса мене питати? — буркнув я. — Мєчніков же капітан.

— Він залишив це на твій розсуд, Броудгеде. Кого ти обираєш?

— Плювати! — закричав я і вискочив з кімнати. Але неможливо відмовитися від прийняття рішення — цим я фактично не дав Шикі полетіти. Якби я боровся за нього, то його б узяли, а тепер, безперечно, візьмуть Сьюзі.

Наступного дня я намагався не навертатися Шикі на очі. Я познайомився з дівчиною-новачком у «Блакитному пеклі», яка щойно закінчила навчання, і провів ніч у її кімнаті. Я навіть не повертався до своєї кімнати по одяг, а натомість ­викинув усе і придбав нову уніформу. Я знав, де Шикі шукатиме мене — у «Пеклі», у Центральному парку, в музеї — тому тримався подалі від цих місць; я довго тинявся пустими тунелями до пізньої ночі й нікого не зустрів.

Шановний «Голос Брами»:

Минулого місяця я витратив 58.50 зі своїх тяжко зароблених грошей, щоб повести мою дружину й сина на «лекцію», що її читав один з тих ваших «героїв», котрі повернулися. Він удостоїв Ліверпуль сумнівної честі (за яку йому, зрозуміло, заплатили такі, як я). Те, що лекція була нудною, мене мало цікавить. Але його грьобана промова допекла мене. Він сказав, що всі земляни — нещасні йолопи, бо не уявляють, як небезпечно бути таким шляхетним авантюристом, як він.

Ну, друже, сьогодні зранку я зняв останній фунт зі свого накопичувального рахунку, щоб моя дружина могла зашити собі легеню (гадаю, всі знають, що таке меланомний азбестоз). Також через тиждень треба платити за навчання мого сина, а я уявлення не маю, куди йде стільки грошей. Окрім того, з восьмої ранку до дванадцятої дня я прочекав у доку, сподіваючись розвантажити якийсь вантаж (якого не виявилося), майстер сказав мені, що мене звільнено. Це означає, що завтра мені можна навіть не приходити і не чекати. Ніхто з ваших героїв не бажає купити зайві «запчастини»? Я продаю свої: легені, печінку та багато іншого. Все залишилось у відносно гарному стані, враховуючи, що я 19 років пропрацював у доку, окрім сльозових залоз, які досить зношені через те, що я чимало сліз пролив над вашими багатствами.