Читати книгу - "Кладовище домашніх тварин"

Ні, він точно не хотів вірити, що Тіммі Бетерман став демоном, і в той же час він не міг — справді не міг — дозволити собі зневажити цим фактом.

Луїс подумав про бугая Генретті. Джад казав, що Генретті став злючим. Таким же став, правда, дещо по-іншому, Тіммі Бетерман. Пізніше Генретті «відправив на спочинок» той самий чоловік, що зумів якось дотягнути тіло бика аж до могильника мікмаків на ґринджолах. А Тіммі Бетермана вбив власний батько.

Але чи означало те, що Генретті зіпсувався, що всі інші тварини також стали злими? Ні. Генретті лишень не вписався в загальне правило. Він був винятком з цього правила. Варто подивитися на інших тварин — Спота, Джадового пса, папужку старої пані, Черча, врешті-решт. Вони всі повернулися інакшими, і ці зміни були помітними, та у випадку Спота, наприклад, все було не настільки й погано, якщо Джад наважився порадити другові процес…

(воскресіння)

Так, саме воскресіння. Луїс розмірковував далі, але так і не міг прийняти остаточного рішення. Він пропустив крізь себе таку кількість різноманітної херні, яку й філософією назвати складно.

Чи ж міг він відмовитися від такого шансу — хай навіть мінімального, — спираючись лише на історію Тіммі Бетермана? Одна ластівка весни не робить.

«Ти відхиляєшся від істини на користь висновку, якого хочеш дійти, — заперечив мозок. — Хоча б зізнайся собі у грьобаній правді про Черча. Навіть якщо не брати до уваги розтерзаних тварин — мишей і птахів, — яким він став? Змертвілим. Це слово найкраще описувало його і підсумовувало все. Того дня, коли ми гралися з повітряним змієм. Пам’ятаєш, яким був Ґейдж того дня? Жвавим, активним, чутливим до всього? Може, краще запам’ятати його саме таким? Невже ти хочеш воскресити зомбі з низькопробного трешака? Або, якщо говорити банальнішими категоріями, відсталого хлопчика? Хлопчика, який їсть руками, тупо дивиться телевізор і ніколи не навчиться писати власне ім’я? Що там казав Джад про свого пса? „Це було наче мити шматок м’яса“. Невже ти цього хочеш? Шматок дихаючого м’яса? І навіть якщо ти готовий задовольнитися цим, то як ти поясниш дружині, що син постав із мертвих? Дочці? Стіву Мастертону? Всьому світу? Що буде, коли Міссі Дендрідж вийде на доріжку і побачить, як Ґейдж катається на триколісному велосипеді по двору? Хіба ти не чуєш її криків, Луїсе? Не бачиш, як вона нігтями роздирає на собі обличчя? Що ти скажеш репортерам? Що ти говоритимеш, коли знімальна група „Реальних людей“[136] з’явиться на порозі твого будинку і захоче зняти фільм про воскресіння твого сина?»

Але чи мало це все хоч якесь значення, а чи то говорили в ньому слабкість і боягузтво? Невже цьому всьому справді не можна буде дати раду? Та хіба ж Рейчел не обійме мертвого сина зі сльозами радості?

Так, була висока ймовірність, що Ґейдж повернеться… ну… неповноцінним. Але чи впливало це на батьківську любов? Батьки люблять сліпих дітей, сіамських близнюків і навіть малюків з огидно перекрученими нутрощами. Батьки випрошують помилування для своїх дорослих дітей, котрі катували, ґвалтували чи вбивали ні в чому не винних людей.

Чи ж він справді перестане любити Ґейджа, якщо той носитиме підгузки до восьмирічного віку? Чи вивчить буквар лише у дванадцять? Або взагалі ніколи не вивчить? Чи зможе Луїс прийняти смерть сина як невідворотну волю Божу, якщо він у силах це змінити?

«Господи, Луїсе, ти ж не живеш у вакуумі! Люди говоритимуть…»

Він люто відігнав цю думку. Що-що, а схвалення соціуму в цю мить його цікавило найменше.

Луїс поглянув униз, на сиру землю на Ґейджевій могилі, і відчув, як потоки болю та жаху пронизують його. Несвідомо, немов поза його волею, пальці Луїса взялися вимальовувати на могилі візерунок — спіраль.

Він швидко загріб руками землю, витираючи малюнок, і хутко, наче злодій, побіг з цвинтаря. На кожному повороті йому здавалося, що зараз його побачать, зупинять і почнуть розпитувати.

По своє замовлення він приїхав неймовірно пізно. І хоч для нього лишили одну піцу, вона була вже холодна. Жирна, смакувала, як варений клей. По дорозі до Ладлоу Луїс скуштував шматочок і викинув решту — разом з коробкою — у вікно. Не те щоб він любив смітити на вулицях, та йому дуже не хотілося, аби Рейчел побачила майже цілу піцу в смітнику. Тоді б вона могла здогадатися, що в Бенгор він їздив зовсім не заради піци.

Луїсу лишилося тільки обдумати час.

Час. Питання часу було критично важливим. Тіммі Бетерман помер задовго до того, як батько відніс його до могильника мікмаків. Тіммі поховали, не скажу точно, але, здається, 22 липня. А через чотири чи п’ять днів Марджорін Вошбур… помітила Тіммі, що гуляв вулицею.

Гаразд, нехай Білл Бетерман зробив це через чотири дні після першого поховання… Ні. Якщо він помиляється, то краще помилитися в меншу сторону, про всяк випадок. Скажімо, через три дні. Припустімо, що Тіммі Бетерман повернувся з мертвих двадцять п’ятого липня. Тобто, за найобачнішими підрахунками, минуло шість днів з дня смерті хлопця до його повернення. А може, й усі десять. Щодо Ґейджа, то сьогодні минав четвертий день. Звісно, вже багато часу втрачено, та все ще можна було зробити це суттєво швидше, ніж зробив Білл Бетерман. Якщо…

Якщо всі обставини складуться так само вдало, як і тоді, коли воскрес Черч. Бо Черч загинув у дуже зручний час, чи не так? Луїсової родини не було вдома, коли кота збила машина. Не було нікого, крім нього і Джада.

Рейчел з дітьми була в Чикаго.

Останній елемент доповнив мозаїку.

— Ти хочеш, аби ми зробили що? — запитала Рейчел, здивовано витріщаючись на Луїса.

Уже було чверть по десятій. Еллі пішла спати. Рейчел випила ще один «Валіум» після того, як прибрала залишки похоронного застілля (вислів «похоронне застілля» був таким самим страшним і парадоксально дивним, як і «години відвідування», та кращого визначення для того, як вони провели сьогоднішній день, не було). Коли Луїс повернувся з Бенгора, вона здавалася спокійною і трохи загальмованою… та це швидко минуло.

— Аби ви поїхали в Чикаго з твоїми батьками, — терпляче повторив Луїс. — Вони відлітають завтра. Якщо ти зараз зателефонуєш їм і в «Дельту», то, можливо, навіть зможеш сісти з ними в один літак.

— Луїсе, ти збожеволів? Після бійки з моїм батьком…

Про себе Луїс відзначив, що говорить з нею легко і швидко, що на нього зовсім не