Читати книгу - "Лялька"

Сіммонс не оцінив того, що їхній новачок доручив йому роботу, і вже збирався щось сказати, коли заговорила Ваніта.

— Усе, що тобі знадобиться, — сказала вона йому. — Припускаю, що в такому разі детектив Бакстер шукатиме Вульфа?

— До опівночі Бакстер не відійде від дівчинки, і всі накази, погрози та благання не змусять її передумати. Більше вас не затримуватиму, — сказав Едмундс.

Фінлі та Сіммонс обмінялися спантеличеними поглядами. Тепер він віддає накази й заступнику комісара?

— Убивця систематично, з кожним убивством підходить все ближче. Він планує закінчити все особисто. Якщо ми знайдемо його, то знайдемо й Вульфа.

Нараду було закінчено. Ваніта і Сіммонс знову попрямували до кабінету заступника комісара, поки Едмундс затримався, щоб поговорити з Фінлі наодинці. Він зачинив двері до конференц-зали, а потім завагався, не впевнений, як найкраще підійти до незвичної теми.

— Фінлі… дивне запитання.

— Ну? — промовив Фінлі, глянувши на зачинені двері.

— Ви із Сіммонсом учора дещо обговорювали.

— Тобі варто бути трохи конкретнішим, — засміявся Фінлі.

— Фаустівський, — сказав Едмундс. — Я все думав, що б це мало означати.

— Чесно, я ледь пам’ятаю, про що була ця нарада.

З’явився записник.

— Ми обговорювали жертв, а потім ти сказав: «схоже на перелік фанатів Вульфа, якби в ньому не було його самого», а потім Сіммонс сказав: «Наче Фаустівський» чи щось у такому роді.

Згадавши, Фінлі кивнув.

— Нічого вартісного. Дурний жарт, — сказав він.

— Будь ласка, можете пояснити?

Фінлі зітхнув і сів на місце.

— Кілька років тому у нас був період часу, коли люди сліпо присягалися у своїй невинності, попри те, що навколо них збиралася ціла купа трупів.

— Звинувачували демонів чи Диявола? — зацікавлено запитав Едмундс.

— Ага, відоме, як Фаустівське алібі, — посміхнувся Фінлі.

— І як сюди вписується щось таке?

— Повтори?

— У практичних термінах, маю на увазі.

— Практичних термінах? — спантеличено запитав Фінлі. — Хлопче, це міська легенда.

— Потіште мене.

— До чого це все?

— Це може бути важливо.

Фінлі глянув на годинник, упевнений, що в них залишилося й так небагато дорогоцінного часу.

— Гаразд. Час для розповідей: ці номери виринули нізвідки, лише звичайні номери мобільників. Ніхто не знав, кому вони належали, і ніхто так і не зміг їх відстежити. Вони оживали лише раз перед тим, як від’єднатися назавжди. Якщо людина опинялася під владою одного з цих номерів, чи була схильна так думати, вони не залишали слідів.

— Угода з Дияволом, — сказав Едмундс, захоплений історією.

— Ага, угода з «Дияволом», — глузливо всміхнувся Фінлі. — Але як і в усіх історіях з Дияволом, є пастка: щойно він виконає твоє прохання, то очікуватиме щось у відповідь…

Фінлі замовк і жестом вказав Едмундсу нахилитися ближче.

— … Твою душу! — заволав він, змушуючи Едмундса підстрибнути.

Фінлі закашлявся і бризкав слиною, сміючись над своїм знервованим колегою.

— Як гадаєте, у цьому може бути хоч краплина правди? — запитав Едмундс.

— Диявол заплатить, коли ти підеш? Ні. Ні, не думаю, — сказав Фінлі, тепер уже серйозно. — Сьогодні тобі потрібно зосередитися на Вульфові, гаразд?

Едмундс кивнув.

— Тоді добре, — промовив Фінлі.

***

Містер та місіс Локлени дивилися телевізор в обшарпаній вітальні Едмундса. Зі свого місця за кухонним столом Бакстер чула, як Ешлі грається нагорі у спальні. Вона вже збиралася підвестися і щось приготувати, коли дівчинка раптом затихла.

Бакстер встала, напружено прислухаючись до бурмотіння телевізора в іншій кімнаті, однак розслабилася, почувши гучні кроки Ешлі, коли вона бігла другим поверхом, а потім сходами вниз. Вона забігла на кухню, на голові в неї були безладно причеплені різноманітні прикраси для волосся.

— Привіт, Емілі, — радісно прощебетала вона.

— Привіт, Ешлі, — відповіла Бакстер.

Вона ніколи не вміла розмовляти з дітьми. Здавалося, що вони наче відчували, що вона їх боялася. — Гарно виглядаєш.

— Дякую. Ти теж.

Бакстер сумнівалася, що це була правда, проте втомлено посміхнулася.

— Я лише хотіла переконатися, що ти й досі хочеш, щоб я прийшла і сказала, якщо побачу когось надворі.

— Так, будь ласка, — сказала Бакстер, якомога бадьоріше. — Я чекаю на друга, — збрехала вона.

— Добре!

Бакстер очікувала, що маленька дівчинка побіжить назад нагору, але замість цього вона почала хихотіти.

— Що?

— Що? — засміялася Ешлі.

— Що це таке? — Бакстер вривався терпець.

— Те, про що ти мене просила! Я кажу тобі, що на задньому дворі хтось є!

Натягнута посмішка Бакстер зникла. Вона схопила Ешлі й віднесла її до вітальні, жестом покликавши стривожених батьків.

— Ідіть нагору і замкніть двері, — прошепотіла вона, передаючи їм доньку.

Коли всі троє затупотіли над головою, Бакстер побігла на кухню і витягла із сумочки пістолет. Коли збоку від будинку почувся якийсь шум, вона завмерла. Бакстер перебігла до заднього вікна, але нічого не побачила.

У вхідні двері голосно постукали.

Бакстер кинулася в коридор і зайшла до ванної кімнати. Почувши металевий скрегіт у замку, вона підняла пістолет. Вхідні двері скрипнувши відчинилися, і Бакстер побачила довгу тінь, яка падала через поріг. Жінка затамувала подих і зачекала, поки постать пройде повз двері ванної кімнати, а потім вийшла і притисла до потилиці в каптурі невеликий пістолет, чим змусила непроханого гостя впустити на підлогу пакет, повний лез, гострих ножиць та одноразових рукавичок.

— Поліція, — сказала Бакстер, окинувши оком різноманітні загрозливі інструменти біля ніг. — Хто ви?

— Тіа. Наречена Алекса. Я живу тут.

Бакстер нахилилася й побачила помітний животик під грудьми вагітної жінки.

— Господи! Мені дуже шкода, — сказала вона, опускаючи зброю. — Я Емілі… Бакстер. Приємно нарешті познайомитися.

***

До того часу, як Ешлі вийшла з літака, начальник охорони Дубай Інтернешенал уже поговорив із Вульфом. Він був страшною людиною й викрикував накази до всіх і кожного поруч. Тож не дивно було дізнатися, що він змусив авіалінію перерозподілити місця на борту задля її перельоту до Мельбурна.

Ешлі почувалася жахливо. Вона бачила, як її супутники займали кожне місце далі салоном, у той час, коли навколо неї утворилися чотири порожні ряди. Годинник на розважальній системі було встановлено так, що він відображав зміну часових поясів. Офіційно