Читати книгу - "Місяць, обмитий дощем"

Я тоді й почув історію Няви. Інтеграл сказав, що дізнався про неї від дівчинки, котра з мамою зайшла до крамниці біля зупинки й побачила Інтеграла, який прибирав сміття. Вона впізнала кішку по тій зірочці з промінчиками. Доки мама була в магазинчику та розмовляла з якоюсь своєю знайомою, дівчинка й розповіла про кішку. А потім ще раз сама приїжджала з іншого кінця міста.

Нява була одним з чотирьох кошенят, яких привела сусідська кішка. Коли кицьки підросли (дівчинка не раз заходила гратися з ними), двох з них сусіди віддали знайомим, а ще двох одного разу старший сусідський син вклав у торбину й кудись поніс. Дівчинка знала куди — топити у річці. Так, як уже рік тому. Тоді дівчинка вмовила батьків взяти бідне кошеня собі. Тепер уже в них було два котики, а мати ще й третього тато нізащо не погоджувався.

Дівчинка крадькома пішла за тим хлопцем. Вона спробувала біля річки навіть впросити його, аби не топив кошенят, а просто відпустив. Хлопець сказав, що так уже робив, та кішка знаходила своїх дітей і приводила знову додому. Хлопець змилосердився, може, хотів бути ліпшим в очах малої сусідки, і промовив, що так і бути — просто вкине цих дармоїдів (бо ж мишей у них все одно нема) у річку. А раптом, ха-ха, випливуть.

Кошеня, котрого згодом Інтеграл назве Нявою, таки випливло. Йому пощастило, бо пожбурене у воду, воно впало біля гілляки, яка пливла річкою, і зачепилося за неї. Хлопець ще поспостерігав, як воно борсається, як таки вчепилося лапками за гілку. А коли побачив, як плаче дівчинка-сусідка, сплюнув і пішов геть.

Задумуючи свій роман, який мав називатися так само, як і цей сумбурний есей — «Нява й Інтеграл», я намітив, що він матиме три частини: «Історія Інтеграла», «Історія Няви», «Історія Няви й Інтеграла». А може, навпаки, спершу мала би бути «Історія Няви». То була б оповідь про її народження, ну, й опис того, як нещасне кошеня борсається у холодній воді, як врешті-решт його прибиває до берега і воно, мокре, тремтяче, розпочинає, чи, точніше, продовжує свою боротьбу за виживання. Хтось би, звичайно, сплакнув, у когось би стисло серце від переживання за пригоди, муки й долю нещасної істоти. Але серед нашої літературної братії знайшлися б і такі (якщо прочитали б), що похмикали б, а потім проіронізували б десь в Інтернеті над тим, як ото автор прагне у читачів витиснути сльозу своїми котячими сентиментами. Я не прагну цього, я просто уявляю собі цю картину, яка була в реальності. Маленька нещасна істота на грані життя і смерті пливе річкою на гілці, з усіх сил борсаючись, борючись за життя. А берегом річки йде паралельно з ним дівчинка, яка плаче, у якої стискається її ще маленьке сердечко, і шепче слова-благання, щоб кошеня не потонуло, випливло, якось вилізло на берег.

— Тримайся, любеньке, миленьке, я тебе прошу, — шепоче дівчинка. — Я тобі допоможу.

Дівчинка простягає руки до води.

Спробувала дістати кошеня палкою, яку знайшла на березі.

До води було далеко.

Надто далеко, а палка надто коротка.

У нашій річці доволі брудна вода.

Як і скрізь. Брудна, сіро-зелена, завжди перемішана з відходами, листям, гіллям, уламками хтозна-чого.

Вода брудна в річках, ставках і озерах.

Як і в морях і вже в цілих океанах.

Прісноводна риба, яку продають на базарах і просто на вулиці, смердить хтозна-чим. Люди все ж її купують. Наші люди і довірливі, і підозріливі. Мішанина цих рис виявляється і в ставленні до котів і псів. Іноді здається, що коти розуміють, чому людям не можна довіряти. І все ж не завжди, але довіряють. Цим вони чимось схожі на людей. Серед останніх найдовірливіші діти. І трапляються такі, як ця дівчинка, про яку мені розповів Інтеграл, яка йшла й благала, щоб нещасне кошеня не потонуло, щоб випливло. Сентиментально, еге ж? Місту, яке розкинулося обабіч річки, байдуже до долі, до існування й дівчинки, і тим більше кошеняти. Воно живе своїм життям. Люди, котрі, можливо, теж ідуть обома берегами або кидають з мосту мимовільний погляд на дівчинку, котра простує невідомо чого берегом, не бачать кошеняти, котре борсається у воді. Що станеться, якщо воно, ніким не помічене, окрім маленької дівчинки, яка ще шкодує не тільки це кошеня, але й все живе, так от, що станеться, якщо кошеня потоне? Нічого. Хіба що дівчинка ще більше поплаче й на її серці лишиться маленький, ледь помітний рубчик. А може, й рубчика не буде, точніше він буде, але не фізичний, а моральний. Кошеня ж піде на дно, де й зогниє його малесеньке тільце. І все ж з ослячою впертістю я думаю про те, що й місто, і світ в цілому щось втратили б. На тлі великих, куди більших трагедій це як ледь чутний зойк, що долинає десь із нічної тиші, безгоміння, що існує навіть серед денного шарварку й гуркоту. Невідомо, хто його чує і чи чує взагалі, але, пригадайте — такі зойки долинають час від часу. Навіщо, звідки? Бажаючі можуть посміятися над наївністю автора.

Кошеня таки пристало до берега, далеко від того місця, де його прирекли на смерть. Хлопець, який це зробив, ще матиме сім’ю й дітей, яких по-своєму любитиме.

Дівчинка взяла на руки мокрий тремтливий клубочок. Як могла, витерла хустинкою. Для неї головною світовою проблемою, яка вселила надію, було те, що кошеня житиме. Хоча вона не знала, що з ним робити. Додому, де вже жили двійко котів, причому взяти другого вона впросила з плачем, взяти не могла. Тато сказав: «Не здумай принести ще одне, тоді я й цього викину». Дівчинка тата (а його союзником була й мама) і любила, й боялася. Вона прилаштувала кицю в картонній коробці, яку знайшла неподалік від їхнього будинку, у закутку біля якогось складу. Кілька днів навідувалася, принесла вкраденого вдома молока й маленький шматочок сиру. Вона доглядала її, поки одного разу не застала коробку порожньою. Кошеня, яке дівчинка назвала Зірочкою, зникло. Дівчинка трохи його пошукала, потім приходила ще й ще, але Зірочки не було. Вона побажала, аби хтось добрий забрав її собі. Але швидше за все справа була інакшою. Кошеня висохло, оговталося, воно росло й не могло всидіти на місці, чекаючи на дівчинку, свою рятівницю й новітню господарку. Кошеня помандрувало шукати ліпшої кошачої долі.

У ненаписаному романі воно зазнавало багатьох пригод і злигоднів, доки не зустрічало іншого, дволапого безхатька