Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Дрінквотер. Це може статися з найчеснішою та найдобромиснішою людиною, запевняю вас, добродію.

Ренкін. Я хочу, щоб ви зрозуміли, містере Дрінкво-тер, що я зустрівся з ним приватно. Його брат був мені близьким другом багато часу тому. Він поїхав у Вест-Індію.

Дрінквотер. У Вест-Індію. Саме по той бік цього океану (вказуючи на море). Боже мій! Ми приходимо сюди, повні гордині, а виходимо в смирноті. Чи не так, добродію?

Ренкін (насторожившись). Що? Ви читали ту маленьку книжку, що я вам дав?

Дрінквотер. Читав. І не раз. Втішна книжка, добродію (встає, боячись, щоб дальші запитання не заскочили його). Побажаю вам усього найкращого, добродію. Адже вам ніколи; ви чекаєті на сера Ґоварда і леді Сісілі, чи не так? (Збирається йти).

Ренкін (спиняючи його). Ні, зачекайте, ми тут завжди готові прийняти мандрівників. Я маю вам ще дещо сказати — поставити вам одне запитання.

Дрінквотер (з острахом, що його намагається замаскувати, вдаючи щиросердого моряка). Будьте ласкаві, добродію.

Ренкін. Хто цей капітан Брасбаунд?

Дрінквотер (винувато). Капітан Брасбаунд!? Він... це... це мій капітан, добродію.

Ренкін. Ну, а далі що?

Дрінквотер (тихо). Капітан шхуни «Тенксґівінґ».

Ренкін (уперто). Чи чули ви колись про таку собі темну особу, відому в цих морях під іменем Чорного Пакіто?

Дрінквотер (зрозумівши, в чому річ, і раптом просіявши). А-а, тепер я вас зрозумів, ваша милість. Хтось вам розповів, що капітан Брасбаунд та Чорний Пакіто — це одна й та сама особа.Чи так?

Ренкін. Авжеж. (Дрінквотер переможно ляскає себе по коліні. Місіонер рішуче провадить). І той, хто мені розповів, дуже чесна, правдива людина, як я можу гадати.

Дрінквотер (розуміючи натяк). Звичайно, добродію. Хіба я сказав хоч одне слово проти нього?

Ренкін. Але в такому разі капітан Брасбаунд це — Чорний Пакіто?

Дрінквотер. Авжеж, це так його прозвала небіжчиця мати його, дай Боже йому здоров’я! І в цьому немає нічого поганого. Вона була з Вест-Індії — там, за океаном (показуючи на море). А втім, не так: вона була бразілійка, здається, а по-бразильському «пакіто» — це папуга (сентиментально). Це так само, якби англійська леді назвала свого сина пташенятком.

Ренкін (все ще вагаючись). Але ж чому Чорний Пакіто?

Дрінквотер (не лукаво). Отож бачите, пташка ця звичайно буває зелена, ну, а він має волосся чорне, розумієте?

Ренкін (перепиняючи його). Розумію. А тепер хочу поставити вам інше запитання. Що за один цей капітан Брасбаунд, чи Пакіто, чи як він там іще?

Дрінквотер (догадливо). Брасбаунд, добродію. Він називає себе Брасбаунд.

Ренкін. Ну, гаразд, Брасбаунд. Хто він?

Дрінквотер (палко). Ви питаєте мене, що він за один, добродію?

Ренкін (твердо). Так.

Дрінквотер (із збільшеним ентузіазмом). Сказати вам, хто він такий, добродію?

Ренкін (зовсім не зворушений). Будьте ласкаві, містере Дрінквотер.

Дрінквотер (з надзвичайною переконливістю). У такому разі я вам скажу, хто він є. Він довершений джентльмен, ось хто він!!

Ренкін (серйозно). Містере Дрінквотер, довершеність властива не тутешнім капітанам, а їх творцеві. До того ж є джентльмени і джентльмени, особливо в цих широтах. До котрих же джентльменів належить він?

Дрінквотер. Англійський джентльмен, добродію. Розмовляє англійською мовою, батько англієць. Плантатор з Вест-Індії. Чистісінька англійська блакитна кров! (Задумливо). Трохи смуглявий — це материна спадщина, либонь; адже вона бразілійка.

Ренкін. Тепер, Феліксе Дрінквотер, дайте відповідь мені чесно, як справжній християнин: торгує капітан Брасбаунд рабами чи ні?

Дрінквотер (з несподіванки виявлвши своє природне нахабство). Ані подобини!

Ренкін. Ви певні цього?

Дрінквотер. Та що це ви! Хоч він і шукач долі, але тільки не це.

Ренкін. Я вже чув цей вислів: шукач долі, містере Дрінквотер. Це просто пірат. Ви це знаєте?

Дрінквотер. Боронь боже, тепер не можна бути піратом. Ці моря — це вам не Пікаділлі. Зроби я тут, на Атлантичному океані, те, що робив на Ватерлоо-роуд, і я б не зчувся, як мені поголили б лоба. До дідька піратів! Даруйте, добродію. Ну, а тепер я хочу вам довести, як недобре цей чесний чоловік, що про нього ви згадували, знав те, що говорив: як би ви думали, в кого служив капітан Брас-баунд? Хто був його вчитель?

Ренкін. Не знаю.

Дрінквотер. Ґордон, добродію, Ґордон! Ґордон з Хартума: його статуя й досі стоїть у Трафалґар-сквері. Отож він навчив Чорного Пакіта не потурати работоргівцям. І він пообіцяв Ґордонові ніколи не пачкарювати ні рабів, ні джину і (з притлумленим обуренням) нізащо цього не зробить, добродію, навіть якби ми навколішках благали його про це.

Ренкін (сухо). Ну і що ж, ви благаєте його про це навколішках?

Дрінквотер (трохи зніяковілий). Ще декотрі з нас не наверені на істинний путь, добродію. І вони говорять: адже ж ви абищицю пачкарюєте, капітане. Чом же не привезти ще дещицю?

Ренкін. Нарешті, ми до цього договорилися! Я так і думав. Капітан Брасбаундпачкар.

Дрінквотер. А чому ж ні? Чому ж ні, добродію? Ми нація вільних гендлярів. Нас, англійців, обурює те, що ці кляті чужоземці запровадили по всій Африці свої митниці тощо. Хіба Африка не така ж наша, як і їхня? Ось що ми говоримо. В кожному разі, в нашій справі немає нічого ганебного. Ми тільки супроводимо туристів або комерсантів. Так само, як екскурсії Кука в Атлаські гори, нічого більше. Адже ж ми цим поширюємо цивілізацію, чи не так?

Ренкін. Ви гадаєте, що екіпаж капітана Брасбаунда досить озброєний для цього?

Дрінквотер. Озброєний? Ну, ще б пак! Ґвинтівки по дванадцять набоїв. Хто ж спинить нас?

Ренкін. Найнебезпечніший у цій місцевості ватажок Шейк-Сіді-ель-Ассіф має новий американський десяти-набійний револьвер і шістнадцятинабійні ґвинтівки.

Дрінквотер (обурено). Отож! І люди, що продають такі речі цим чорним поганцям, звуть себе християнами! Це ганьба й сором, ось що!

Ренкін. Якщо людина здатна натиснути гачок, то хіба вже щось важить колір її руки, містере Дрінквотер? Ви ще що-небудь мали сазати мені, містере Дрінквотер?

Дрінквотер (підводячись). Нічого, добродію; я мав лише зичити вам доброго здоров’я та якнайбільше навернених. До побачення, добродію!

Дрінквотер збирається вийти; у цей час з дому виходить носій мавр і з ним два хлопчаки-тубільці.

Носій (біля дверей, звертаючись до Ренкіна). Бікуре! (в Марокко так вимовляють «Епікур», ім’я, яким маври звугь усіх місіонерів, гадаючи, що вони обрали свою професію з любови до розкоші та лінощів). Я привів до тебе християнського собаку та його жінку.

Дрінквотер. Ну й манери — справжній поганин! Називає сера Ґоварда Геллема і леді