Читати книгу - "Аутсайдер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ралф відійшов від кухонного столу й опустився навколішки в тому місці, де дерев’яна підлога кухні сходилася з килимом у вітальні. Джинні знала, що він шукає, і знала, що він того не знайде. Вона сама вже дивилася, та її думка від цього не змінилася. Якщо ти не божевільний, то розумієш різницю між сном і реальністю, навіть якщо ця реальність виходить далеко за межі звичного укладу життя. В інші часи вона б засумнівалася (як тепер сумнівався Ралф), але не тепер. Тепер сумнівів не було.
Ралф підвівся.
— Люба, це новий килим. Якби там сидів чоловік, навіть недовго, то від ніжок стільця лишилися б сліди у ворсині. А їх немає.
Джинні кивнула.
— Знаю. Але він там був.
— Що ти хочеш цим сказати? Що він — привид?
— Не знаю, що він таке, але знаю, що я з ним згодна. Тобі треба зупинитися. А як не спинишся, станеться щось погане, — вона підійшла до Ралфа й підвела голову, щоб подивитися йому в очі. — Щось жахливе.
Ралф узяв її за руки.
— Важкий період, Джинні. Як для тебе, так і для ме…
Жінка прийняла руки.
— Не починай, Ралфе. Не треба. Він тут був.
— Чисто теоретично припустімо, що був. Мені вже не раз погрожували. Усім хоч чогось вартим копам погрожують.
— Але тепер погрожують не тільки тобі!
Джинні з усіх сил намагалась не кричати. Вона наче опинилася в одному з тих дурних жахастиків, де ніхто не вірить героїні, коли та каже, що Джейсон, або Фредді, або Майкл Маєрс [188] знову повернулися.
— Він був у нас удома!
Ралф подумав було знову перелічити всі факти: замкнені двері, замкнені вікна, ввімкнена охоронна сигналізація, що так і не спрацювала. Подумав було нагадати Джинні, що цього ранку вона прокинулась у себе в ліжку, ціла й неушкоджена. Та по її обличчю бачив, що діла не буде. І сперечатися з дружиною, коли вона перебувала в такому стані, йому хотілося ще менше.
— Джинні, у нього були опіки? Як у того чоловіка, якого я бачив перед судом?
Вона похитала головою.
— Ти впевнена? Бо ж казала, що він сидів у тіні.
— Він одного разу нахилився, і я трохи роздивилася. Достатньо роздивилася, — вона здригнулася. — Широке чоло, що нависає над очима. Самі очі — темні, може, чорні, може, карі, може, темно-сині, важко було розібрати. Волосся коротке і стоїть сторчма. Подекуди сиве, але здебільшого й досі чорне. У нього була еспаньйолка. І дуже червоні губи.
Від цього опису в Ралфа в голові теленькнув дзвоник, але детектив цим відчуттям не повірив. Певно, хибно-позитивний сигнал, спричинений емоційністю дружини. Бачить Бог, він хотів їй вірити. Якби тільки знайшовся хоч малесенький фактичний доказ…
— Стривай-но, його ноги! На ньому були мокасини без шкарпеток, і стопи були вкриті червоними болячками. Я подумала, що це псоріаз, та могли бути й опіки.
Ралф увімкнув кавоварку.
— Не знаю, що тобі сказати, Джинні. Ти прокинулась у своєму ліжку, а ознак того, що хтось…
— Ти колись розрізав канталупу, і там виявилось повно хробаків, — відповіла вона. — Було таке, ти сам це знаєш. То чого ж ти не можеш у це повірити?
— Навіть якби повірив, то не спинився б. Хіба не розумієш?
— Я розумію тільки те, що чоловік, який сидів у нашій вітальні, казав правду — усе скінчено. Френк Пітерсон помер. Террі помер. Ти вийдеш на роботу, і ми… ми можемо… могли б…
Джинні не закінчила, бо з виразу його обличчя зрозуміла — продовжувати марно. І річ не в невірі. А в розчаруванні — як вона могла подумати, що її чоловік узагалі зуміє облишити цю справу. Арешт Террі Мейтленда в парку Естель Барґи став першою плиткою доміно, від якої почалась ланцюгова реакція насилля та горя. А тепер вони з дружиною сперечаються через чоловіка, якого насправді не було. І це все лише його провина — так вважав Ралф.
— Якщо ти не облишиш, — сказала Джинні, — тобі варто тримати при собі зброю, повсюди. Я точно ходитиму з тим маленьким .22, що ти мені подарував три роки тому. Тоді мені здалося, що подарунок дурноголовий, але, певно, твоя була правда. Чуєш, може, у тебе дар передбачення?
— Джинні…
— Будеш яйця?
— Мабуть, так.
Ралф не був голодний, але якщо він порадує дружину хоч тим, що з’їсть сніданок, який вона приготувала, то так і зробить.
Джинні дістала з холодильника яйця і, не обертаючись, заговорила до чоловіка:
— Я хочу, щоб ночами за нами наглядала поліція. Не треба, щоб тут із ранку до вечора стирчали копи, та нехай регулярно проїжджають повз будинок. Можеш про це домовитися?
«Поліцейський захист проти привида не дуже поможе», — подумав Ралф… але з огляду на їхній довгий шлюб не став казати цього вголос.
— Певно що можу.
— І ти маєш розповісти про це Гові Ґолду й решті. Навіть якщо це прозвучить як маячня.
— Люба…
Але Джинні не хотіла слухати відмовки.
— Він сказав — ти або хтось із вашої компанії. Сказав, що розкидає ваш потрух по пустелі канюкам на поживу.
Ралф хотів їй нагадати, що хоч вони час від часу й бачили, як у небі кружляє одинокий канюк (особливо в ті дні, коли сміття забирали), та навколо Флінт-Сіті небагато місць, подібних до пустелі. Сам цей факт уже свідчив про те, що нічна пригода дружини була сном — але щодо цього Ралф також змовчав. Він не мав наміру розпалювати нову сварку, коли стара тільки вщухла.
— Розповім, — сказав він, і цю обіцянку збирався виконати. Вони мають викласти всі свої карти на стіл. Усі дикі, божевільні карти. — Ти знаєш, що в нас зустріч в офісі Гові Ґолда, так? З тою жінкою, яку Алек Пеллі найняв, щоб розвідати подробиці поїздки Террі до Дейтона.
— Та, яка категорично заявила, що Террі невинний?
Цього разу Ралф подумав, але не сказав (у тривалих шлюбах, здається, набираються цілі океани невисловлених розмов): «Урі Ґеллер [189] теж категорично заявляв, що може гнути ложки самим лиш поглядом».
— Угу. Вона вже в дорозі. Може, вийде так, що ця жінка — нетяма й пустобрех, але її колишнім партнером у детективному агентстві був заслужений коп, та й методи роботи видаються цілком слушними, то, може, вона справді щось розкопала в Дейтоні. Говорила вона впевнено, це точно.
Джинні взялася розбивати яйця.
— Ти б не зупинився, навіть якби спустився й побачив, що сигналізацію закоротило, задні двері стоять прочинені навстіж, а на кахлях — сліди того чоловіка. Ти б і тоді не зупинився.
— Так.
Дружина заслуговувала на цю голу, відверту правду. Джинні розвернулася до Ралфа, здійнявши в повітря дерев’яну лопатку, наче зброю.
— Перепрошую, але, на мою думку, ти поводишся трохи нерозумно.
— Думай, що хочеш, люба, але ти мусиш пам’ятати дві речі. Винний був Террі чи невинний, я відіграв
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.