Читати книгу - "Гелтер Скелтер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Те, що сталося, спричинило справжню паніку: спрацювало все – легенда, здійснення бажань, жорстокі смерті… Його приятелі заклякли в потойбічному мороці, і кожний цей стан переживав по-своєму.
Сашко Кравич…
Намагаючись якось допомогти затурканому хлопцеві впоратися із власними психічними травмами, Макс зрештою отримав вірного поплічника.
Нібито поїхавши з міста, Сашко згодом потай повернувся до Чернівців, тож загалом усе йшло більш-менш за планом. Нечисленні ситуаційні відхилення не впливали на остаточний результат. І коли Мафіна осяяла чергова божевільна думка щодо причетності до всіх смертей Богдана Юрчука, Максові це здалося непоганою ідеєю, якою можна при нагоді скористатися. Але зрештою він все ж таки відмовився від неї, бо Богдан, цей самовпевнений йолоп, мав бути покараний разом з усіма.
Але Дара…
Завернувши за ріг, Макс попрямував у бік гуртожитку. На ходу витяг із кишені обидва телефони – Остапів та Сашка. Не зупиняючись, видобув з них акумуляторні батареї, жбурнув у найближчі кущі. Потім розтрощив корпуси з начинням і так само розкидав по різних смітниках, що трапилися дорогою. Покінчивши з цим, Макс із досадою подумав, що варто було б прихопити й Остапів ноутбук, адже там теж могла виявитися цікава для слідства інформація.
Коли він опинився перед будівлею гуртожитку номер шість, йшла третя година ночі. Усе навколо перебувало в глибокому сні. Обережно, ніби хтось міг побачити його тут і схопити, Макс обійшов «пансіонат» і скинув очі вгору, шукаючи вікно на другому поверсі. Він знав, яке саме належить двісті сімнадцятій, і так само знав, що там має бути світло – єдиний промінчик на всю величезну, похмуру споруду.
Мешканка цієї кімнати не спала.
Він і гадки не мав, чим вона зараз займається, але відчував: Дара чекає на нього, чекає, коли він повернеться до неї і знову вимовить оті чарівні слова, що були сказані на сходах. Макс навіть не думав, що промовляти їх настільки складно. І складність, передусім, полягала не в тому, що він звертався до неї, ні. Справа в тому, що він взагалі сказав про це вперше в житті. І це цілком нове відчуття викликало в нього незрозумілу тривогу, що водночас переплутувалася із сумнівами. Сумніви потроху набирали сили, і наразі він вже вагався, чи потрібно йому взагалі таке почуття.
Це запитання поки що лишалося без відповіді. Проте хвилюватися не треба, бо він усвідомлював: відповідь неодмінно прийде.
І тоді він точно знатиме, що й як робити далі.
А поки варто ще трохи подивитися на цей освітлений прямокутник у суцільному мороці.
ПІСЛЯМОВА
Наприкінці серпня гуртожитки Чернівецького університету знову почали наповнюватися бадьорими, радісно збудженими голосами. І найбільше це чомусь відчувалося саме в шостому корпусі.
У передчутті зустрічей та шаленої вечірки з приводу початку нового семестру спудеї запасалися алкоголем, жваво йшла торгівля травою й «екстазі», позаяк удома так розгулятися можливостей точно не було. Єдине, що наразі викликало питання,– це опечатані двері чотириста чотирнадцятої кімнати, де мешкали Мафін із дивакуватим Максом Онопрієнком. Невдовзі з’ясувалося, що так само порожньою залишається й двісті сімнадцята на другому поверсі – житло Лани Дементьєвої та її найближчої подруги Дари Ковалевської.
*
Тим часом Остап Сікорський перебував на примусовому лікуванні в обласній психіатричній лікарні. Його доправили туди за рекомендацією слідчої групи, що отримала дозвіл прокуратури. Хлопцеві інкримінували умисне, заздалегідь сплановане вбивство студента Олександра Кравича, а також замах на життя сусіда по кімнаті Максима Онопрієнка. Слідчі не виключали його ймовірної причетності до загибелі студентки Олени Дементьєвої, яка досі вважалася нещасним випадком, але поки що ці справи не були об’єднані. Клопотання про госпіталізацію було підкріплене свідченнями коменданта шостого гуртожитку, а також кількох викладачів історичного факультету.
Нещодавно Сікорського перевели з центрального корпусу лікарні до іншого, розташованого в глибині території, а в його лікарняній картці з’явилася позначка «буйний». Остап сильно шкутильгає через поранення, яке й досі як слід не загоїлося, і більшість часу проводить у стані м’якої фіксації на спеціально оснащеному ліжку.
Він постійно торочить про те, що став жертвою підступної змови, і це тільки ускладнює його стан.
*
Попри твердження Остапа Сікорського про ймовірну смерть Богдана Юрчука, хлопець офіційно вважається зниклим безвісти. Поліція оголосила його в розшук, але поки що безрезультатно.
Днями його батькові запропонували продати квартиру № 32, що за документами належала його синові. Така собі Марина Ріверна, літня жінка, яка першою прибігла на галас у дворі після нещастя з Ланою, повідомила, що її син з родиною шукають нове житло. От вона, мовляв, і подумала, що непогано було б їм мешкати поруч, та ще й у більш-менш обжитій квартирі. З огляду на трагедію, що сталася в цій квартирі, вона запропонувала скромну суму і дуже просила ввійти в її положення, однак подружжя Юрчуків відмовилось.
Вони ще не втратили надій на те, що їх син обов’язково повернеться.
*
Незадовго до початку розшуків Богдана на пустирі неподалік від житлового комплексу «Зірка» кілька нетверезих безхатьків знайшли небіжчика. Це був високий міцний молодик років двадцяти п’яти, одягнутий у світлу футболку й спортивні штани. Причиною смерті стали кілька ножових поранень у поперек. Убивця, вочевидь, підкрався до хлопця ззаду, а потім відтягнув тіло туди, де його виявили.
Злякавшись, що їх можуть запідозрити у вбивстві з метою пограбування, захмелілі покидьки не знайшли кращого виходу, як спалити труп просто тут, на смітнику, бо якщо немає тіла, то немає й слідства. Оскільки закривавлений одяг не мав жодної цінності, небіжчика навіть не роздягли. Тільки один з безхатьків зняв із нього білі, ношені, але цілком годящі для подальшої експлуатації кросівки фірми «Адідас».
*
Дара Ковалевська цілими днями сидить і дивиться у вікно, що виходить на дорогу. За документами дівчина в академічній відпустці, але якщо «не для протоколу», то батьки забрали доньку з університету, цілком розуміючи, що вона, швидше за все, туди вже не повернеться.
Дара не виходить надвір і майже ніколи не залишає свою спальню. Вона намалювала на дверях позначку «217» і чекає на Богдана. Той має прийти, як тільки владнає всі справи. Так само вона чекає зустрічі з друзями, які от-от повернуться до гуртожитку з безліччю веселих історій про те, як провели літо, де бували і що бачили.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.