Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він підвівся і підійшов до стола.
— Гм-м-м, — протягнув він, зазираючи до горнятка. — Гм-м-м.
Дівчина схопила його за руку.
— Що таке?
Трекер жестом покликав мене до себе. Зчепивши зуби, я схилилася над горнятком.
— Щось погане? — застогнала дівчина.
— Усьо йє… дооообрє, — заспокоїв Мал із найнесамовитішим сулійським акцентом, який мені доводилося чути.
Дівчина з полегшенням зітхнула.
— Ти будєш зустріти красунчика.
Незнайомка захихотіла й заплескала в долоні. Тоді я не втрималася.
— Він будє дужє злій, — втрутилася. Мій акцент був ще гірший за Малів. Якщо б мене почув справжній сулієць, я б, напевно, закінчила з синцем під оком. — Ти мусіш тєкати від цєго чєловіка.
— Ох, — дівчина засмучено зітхнула.
— Ти мусіш війті заміш за потвору, — повела далі я. — Дужє товзтого. — Я витягнула поперед себе руки, показуючи уявне черево. — Він зробіть тєбе щаслівою.
Почула, як Мал фиркнув під маскою.
Дівчина шмигнула носом.
— Мені не подобається така доля, — пожалілася вона. — Спробуємо піти до когось іншого.
Вони пошкандибали геть, а їхнє місце зайняли двійко вже веселеньких шляхтичів. В одного був гачкуватий ніс і відвисла щелепа. Інший перекинув свою каву так, наче це був квас, і гупнув філіжанкою по столу.
— Тпр, — ковтаючи звуки, бовкнув він і підкрутив гострі руді вуса. — Що на мне чкає? І пострайтеся як слід.
Мал вдав, наче вивчає денце.
— Ви заробітє вєлікі гроші.
— Вликі гроші в мне вже є. Ще що?
— Е-е, — завагався Мал. — Жінка народіть вам трьох сінів-красєнів.
Його друзяка з гачкуватим носом розреготався.
— І ти одразу знатимеш, що вони не від тебе! — заревів він.
Я думала, що інший шляхтич образиться, та він натомість зайшовся сміхом і ще дужче розчервонівся.
— Доведеться привітати лакея! — гримнув він.
— Я чув, у всіх найкращих родинах є байстрюки, — фиркнув його товариш.
— І пси у нас теж є. Але ж ми не пускаємо їх за стіл!
Я скривилася під маскою. Виникла ница підозра, що вони пащекують про Ніколаї.
— Ой, Божєчко, — вигукнула я, висмикуючи філіжанку з Малових рук. — Ой, Божєчко, нєщастя яке.
— Що там таке? — перепитав шляхтич, досі посміюючись.
— Ви облісієте, — повідомила я. — Як коліно.
Він припинив сміятися, й м’ясиста рука потяглася до вже рідкуватого рудого волосся.
— А ви, — додала я, тицяючи пальцем у його друзяку. Мал попередив мене, копнувши по нозі, та я на нього не зважала. — А ви підхопітє корпу.
— Що підхоплю?
— Корпу! — лиховісним тоном повідомила я. — Та ваша штучка зморщіця і майжє знікнє!
Чоловік сполотнів. У горлі засмикався борлак.
— Але…
Тієї ж миті з бальної зали почулися крики і гучне гупання, наче хтось перекинув стола. Я побачила, як штовхаються двоє чоловіків.
— Гадаю, нам уже час, — озвалася Тамара, затуляючи нас від штурханини.
Я вже хотіла заперечити, як бійка розпочалася по-справжньому. Люди почали штовхатися і штурхатися, поспішаючи до дверей на терасу. Музика стихла, і, схоже, кілька провидців теж не залишилися осторонь чубанини. Я побачила, як падають над натовпом прикрашені шовком брички. Хтось кинувся у наш бік і наштовхнувся на шляхтича.
Кавник впав на стіл, а за ним попереверталися сині філіжанки.
— Забираймося, — кинув Мал, тягнучись до пістоля. — Чорний хід.
Тамара повела нас, обхопивши руками бойові сокири. Я спустилася за нею сходами, та щойно ми зійшли з тераси, почувся черговий жахливий гуркіт і закричала якась жінка. Її затиснуло під бенкетним столом.
Мал запхав пістоля в кобуру.
— Відведи її до фіакра, — крикнув він Тамарі. — Я наздожену.
— Мале…
— Ідіть! Я зараз.
Він проштовхнувся натовпом до жінки в пастці.
Тамара підштовхнула мене до садових східців, а тоді повела доріжкою повз стіну будинку на вулицю. Без блискучих ліхтарів вечірки тут було темно. Я освітила нам шлях ледь помітним промінчиком.
— Не треба, — заперечила Тамара. — Це може бути спроба відволікти увагу. А ти викажеш наше розташування.
Я загасила світло й уже за мить почула якесь сум’яття, гучне фух, а тоді запала тиша.
— Тамаро?
Я озирнулася на будинок, сподіваючись, що почую Малові кроки. Серце зайшлося в грудях. Я підняла руки. Грець із тим, що я викажу наше розташування, — я не збиралася просто стояти в темряві. Аж тут пролунав оглушливий тріск і мене схопили міцні руки. І потягли кудись крізь живопліт.
Я закликала світло, вистріливши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога та штурм, Лі Бардуго», після закриття браузера.