Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

    —  І так, що ти можеш запропонувати нам за своє життя? - запитала в нього Ліка. Говорила вона з ним тому що лише вони двоє були без скафандрів, а тому він одразу вважав її головною.

    —   У мене є гроші,- замислившись, промовив він.

    —  Гроші й у нас є, давай щось суттєвіше,- вимовила Ліка,- Хоча й від грошей я б не відмовилася.

    —  На планеті виявили руїни стародавніх,- почав говорити полковник, але його тут же перебила Ліка.

    —  Як так,- здивовано вигукнула вона,- Я щось аграфського флоту не бачу.

    —  Нам вдалося все приховати, я вас насамперед вважав якраз найманцями, які діють за вказівкою вухатих. Це вже пізніше я усвідомив свою помилку,- сплюнув він.

    —    Що знайшли? - запитала Ліка.

    —  Евакуатор і незрозумілі бочонки,- відповів він.

    —  Показуй,- вимовила Ліка явно зацікавлена почутим,- А чому ти досі не втік, якщо в тебе є евакуатор?

    —  Він то є, але він не стандартний, не такий як у каталозі. У нього немає накопичувача, а сам я не псіон, щоб скористатися ним,- гірко посміхнувшись, промовив полковник. І відсунувши зі столу статую якогось крилатого монстра хотів натиснути на кнопку, але удар ноги Ліки відкинув його вбік від кнопки.

    —  Я поки що тобі не вірю, а тому сама все перевірю,- сказала вона і, діставши з рюкзака сканер, почала сканувати і кнопку, і об'єкти, які оточували нас. —  Хітро,- хмикнула Ліка і почала акуратно розбирати зовнішню панель столу.

     —  Наче б ти так не зробила б,- усміхнувся полковник, витираючи кров з обличчя. При падінні він розбив голову об черевик Троді.

         —  Ну так, укладення тебе в силовий купол і дезінтеграція всього довколишнього, - вимовила Ліка, - Рог візьми цей випромінювач, це дезінтегратор, неси дуже акуратно, я його без певного обладнання розрядити не зможу. На кораблі все зроблю.

    —  На це була остання моя надія,- розсміявся полковник,- Але щодо артефактів я не брехав, поруч зі столом є схованка. Відкривається за паролем і даними мого ДНК.

    —   І ти люб'язно надаси пароль? - запитала Ліка.

   —  Ага,- чимось задоволений полковник розсміявся,- Адже я вже труп, я відразу це зрозумів. А так, ви точно не проґавите шансу заволодіти артефактами, а отже вже на вас почнеться полювання.

    —   Це якщо ми його засвітимо,- додала похмура Ліка.

    —  О ви точно не втримаєтесь, я ж прекрасно бачу. А ти чудово знаєш, що подібні переміщення фіксують вухаті нелюди... - сказав полковник і щось передав через нейромережу на приймач, що був розміщений поруч зі столом. Наступної миті його голова вибухнула. Це вистрілила Ліка.

     —  Ось гад, встиг,- вимовила вона.

     —  Що він встиг? - запитав я.

     —  Відкрити схованку,- коротко відповіла вона.

       —  Це погано? - вирішив уточнити я, чому Ліка засмутилася.

     —  Так. Поки схованка була закрита, ми могли просто піти. Але тепер я просто не можу дозволити лежати таким артефактам у вільному доступі. Я просто не пробачу собі, якщо артефакт дістанеться комусь іншому,- важко видихнула Ліка.

     —  Так ми ж хотіли забрати артефакти? - запитав я.

       —  Він має рацію, рано чи пізно ми скористаємося евакуатором, тим паче ви четверо доволі сильні псиони. А значить на нас почнеться полювання аграфської розвідки. І це нам буде важко пережити.- вимовила Ліка.

    —  Так може ми їх загубимо біля якоїсь зірки? - запитав Ріг.

    —  Це вже я не зможу дозволити зробити. Адже такий корисний артефакт зможе нам урятувати життя. Потвора цей полковник, знав як помститися наостанок, жадібність невикорінна.- Відповіла вона.

     —   Гаразд, пропоную зібрати трофеї і змиватися,- сказав я. 

    —  Так ти маєш рацію, час уже повертатися на корабель. Я не думаю, що довго протримається закладка на ШІ сектору.- вимовила Ліка і полізла в схованку за артефактами.

   —   Я піду з братом огляну будинок,- вимовив Троді.

    —  Піду подивлюся, чого цікавого в охорони завалялося,- промовив Ріг.

  Я ж залишився з Лікою, мені було цікаво подивитися на ці таємничі артефакти древніх. Я про них лише читав у голонеті і не до кінця навіть вірив в існування. Тож моїй цікавості можна було пробачити.

   Евакуатор виявився маленькою паличкою сантиметра два в довжину і в діаметрі міліметрів п'ять. А ось незрозумілі бочки були сантиметрів тридцять заввишки і п'ятнадцять завширшки. І від них одразу повіяло чимось знайомим.

   Я лише секунд через п'ять здогадався, що я відчував концентровану пси-енергію, причому не свою і не хлопців, вона була якась знеособлена, нічийна. Виявилося, що всередині цих бочок була величезна кількість пси енергії.

    Найімовірніше, це було щось на кшталт накопичувачів. Я навіть не питаючи дозволу направив невеликий потік своєї енергії в накопичувач. Наступної миті я ледь не впав на підлогу від втоми.

     —  Що з тобою? -- підскочила до мене Ліка і притримала мене.

     —  Це накопичувачі пси-енергії,- віддихавшись, вимовив я, аптечка скафандра намагалася привести мене до норми, і я почав досить швидко почуватися краще,- Я спробував до них доторкнутися своєю енергією, і мене повністю випило.

     —  Я з тобою на кораблі поговорю з приводу техніки безпеки, - багатообіцяюче на мене подивилася Ліка, - А тепер хапай артефакти і ходімо звідси, - вимовила вона, завантаживши собі в рюкзак кілька десятків кристалів зі схованки.

    Нагорі хлопці також закінчили і несли кожен по величезному баулу, куди сховали все знайдене. Лише Рог йшов без нічого, йому належало нести дезінтегратор, а тому він лише завантажив знеособлені чіпи, знайдені в охоронців, собі в бічний відсік скафандра.

    Дезінтегратор же був у нього на руках лише прикритий пластиковою коробкою. Не слід було нікому знати про те, що у нас на руках досить небезпечна зброя.  Точніше основна частина цієї зброї - сам випромінювач. Інші частини можна зібрати з чого завгодно, а тому тягнути сорока кілограмову хрінь сенсу не було.