Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"

- І після того випадку вбили його самого. Чому вбивця чекав стільки? Не міг підібратися? З іншими проблем не було. Достеменно це невідомо. Як і те, що саме знав старий Дональд, через що його вбили. Але магію МакАдамса не забрали, хранителі, які оглядали його тіло, не відзначили характерного блакитного сяйва lux mortis і під час перевірки виявилося, що сила на місці.

- Вбивця не встиг захопити його магію, дивно, - похмуро відповів Халден.

- Бідолашний Вільям, - журився Каліхор.

- Так, лави його сім'ї стрімко рідшають, - зауважив лмч.

- Щось ще, Мартіне? - стомлено запитав Колтон.

 - Так, ще одне.  - Мартін Лютом із дозволу лича передав заповітний білий конверт заступнику Голови. Колтон розгорнув листа, жоден м'яз не здригнувся на його обличчі, поки він читав папери, хоч від обличчя й відлинула кров.

- Коли я був у дільниці, свідок саме давала свідчення у справі Алінель Картер. Ця жінка стверджувала, що бачила біля тіла якусь особу, чий фоторобот одразу ж і склали. Після перевірки інших випадків, стало зрозуміло що цю жінку помітили щонайменше біля трьох місць злочину. Будь-ласка, фото в конверті.

Першим фоторобот побачив заступник Голови. Том Колтон повільно витяг фото і пильно подивився на нього.

- Мілісента Коултон, - лич вимовив це ім'я повільно, немов смакував кожну букву.

Лерой буравив поглядом абсолютно білих очей Олексія, який ледве стримував посмішку.

- Ми розберемося в цій ситуації, - пообіцяв Лерой, коли стало зрозуміло, що заступник не вимовить і слова. Той не зводив погляду з фотокартки.

- А що з цим хлопчиськом? Як його, Брістол?  - поцікавився тріумфуючий Олексій. - Мартіне, ти дізнався про нього щось, крім того, що майже сорок років тому в його сім'ї зреклися магії?

- Ні, нажаль. Я зміг відстежити лише відому раніше інформацію. Все упирається в Книгу Сущого, але Голова Картер відмовив мені у доступі до секретного архіву Ради, де зберігаються розширені дані.

Брови Олексія поповзли вгору, що зробило його обличчя ще більш неприємним на вигляд ніж звичайно.

- Відмовив? Невже? - лич адресував заступнику Голови зацікавлений і водночас холодний погляд - Що ж так? Ніхто не хоче витягувати на світ свою брудну білизну?

Колтон також проігнорував цей випад. Після паузи він коротко відповідав.

- Мені невідомо про цей запит. Я дізнаюся, що я зможу зробити.

- Будьте так ласкаві, - відповів Олексій. - Хоча не думаю, що хлопчик може виявитися нам цікавим. Здається мені в його крові намішали крові фей, ось ритуал повернення і зрикошетив. Такі ж випадки відомі?

- Відомі, - з поспіхом підтвердив старий Каліхор і тут же заторохтів. - Але чи можемо ми бути впевнені, що він справді є тим, хто...адже він почав виявляти магічні здібності...

- Ви мені набридлі, любі друзі радники, - перебив старого мага Олексій. - Ви і ваші ігри в таємниці. Місяці спливають, а з вас толку, як з єдинорога молока. Я й так вже занадто затримався в Орегоні. Від Дарко вже скільки нічого не чути? Місяць? Більше? Він давно покинув ці місця і подався шукати нові угіддя.

- Хотілося б вірити, - сказав Халден. - Але…

Колтон підвівся зі свого місця і вклонився присутнім.

- Я обговорю з Головою Картером ситуацію, що склалася. Доброї ночі, панове.

За лічені секунди за овальним столом нікого не залишилося, друїд і сам зібрався залишити зал, коли його тихо гукнули. З тіні вийшла тонка постать.

- Олексію. Я думав, що всі вже пішли.

Лич понизив голос до шепоту.

- Ти пам'ятаєш, я питав про тінь з минулого і ти промовчав. Ти знаєш цю Коултон.

- Олексію, залиши це мені, - друїд просив без загрози в голосі, але личу стало ясно, це зовсім не прохання. Він ледве приховав розчарування.

- Ти впевнений? Я міг би…

- Цілком. Я розберуся сам.

- Як знаєш.

~~~

Відтягувати далі не мало сенсу і Джеймс з зітханням відклав конспект, погасив світло і залишився один у непроглядній темряві. Він зробив кілька глибоких вдихів і прислухався до нічної тиші. Жодних звуків крім ледь чутного похропування. Батько вже спав.

- Так, подивимось, що в нас вийде.

У його руці майнуло щось біле. Свічка.

Хлопець витяг руку зі свічкою перед собою і зосередився на невидимому в темряві гноті. Хейз сказав, що запалювати те, чого не бачиш складніше, ніж видимий об'єкт і Джеймс повинен був опанувати цей фокус.

Втім, він ніяк не міг сконцентруватися. У темряві перед очима весь час вимальовувалося її обличчя, і він нічого не міг з собою вдіяти. Як він не намагався вмовити себе що ця дівчина не для нього, мозок покірно погоджувався, поки уява малювала її риси.

У двері тихо постукали. Джеймс схопився і миттю сховав свічку під подушку. Двері не скрипнули.

- Не спиш?

Від цього голосу в нього в мить перехопило подих і все стиснулося всередині. Наче всесвіт почув його думки і відповів на цей поклик.