Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"

— Ти думаєш я вагітна? — з острахом в очах запитала Каріна.

— Це ж ясно як білий день.

— Не може бути, — похитала головою дівчина. — Ми всього лиш місяць як одружені.

— А знаєш що я думаю, що Антон, думає лише про себе! Він все ще боїться тебе втратити, от і зробив тобі дитину, щоб вже точно нікуди не втекла. Ну зате тепер за хімію можеш не переживати. Автоматом поставлять.

  Каріна десь в душі розуміла, що можливо Ліда має рацію, але визнавати цього не хотіла. Увечері вона зробила тест і отримавши результат одразу набрала Антона.

— Я вагітна, — сказала швидко і довго слухала радісні привітання чоловіка. Схоже він дійсно був щасливий і не приховував цього, — Але ми ж домовлялися, що спершу я маю закінчити коледж…

— Ну так, але вже якщо так вийшло. Карінка, ти що не рада?

— Рада, — коротко відповіла поклавши слухавку.

  Каріна довго сиділа на веранді і плакала. Ні не через спонтанну вагітність. Їй просто було жаль себе. Жахливе відчуття. Жахливе до нудоти. Немає гіршого ніж жаліти себе. 

"Вже нічого не повернути назад, як склалося так склалося", — сказала дівчина сама до себе. "Більше я не буду плакати через Тимофія Єременко!"

###