Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

не пішли б. Адгір був занадто впертим для цього, а Ґолдінґ — занадто сумлінним. Цей проект поклали на полицю, а після Адгірової нещасної кончини Даве його воскресив. Ґолдінґ, звісно, виступив проти. Ми не хотіли йому зашкодити, але під час доволі бурхливої суперечки з ним стався серцевий напад.

— Зовсім як у Пуніта,— зауважив я.

— Це правда, капітане.

— Але продаж копалень, яку б ціну ви за них не отримали, не вирішив би ваших проблем. Без них ви б точно втратили свій вплив.

— Світ змінюється, капітане,— посміхнулася жінка.— Сьогодні існують речі, цінніші за алмази.

Тут мене осяяло.

— Вугілля!

— Кошти, отримані від продажу копалень Англо-Індійській діамантовій корпорації, можна було вкласти в розробку самбалпурських покладів вугілля. Власне, Ґолдінґ першим указав на їхню комерційну цінність. Вугільні шахти — його спадок.

Мені забракло повітря.

— Ви не можете так просто вбити англійця й уникнути наслідків.

— Ніякого вбивства не було,— заперечила вона.— Він помер своєю смертю.

— Я знайшов його тіло в шахті. Воно туди також само потрапило? Він заслуговує на те, щоб за його смерть заплатили по справедливості.

— Пам’ятаєте, коли ми з вами говорили востаннє, я застерігала щодо вашої концепції справедливості. Важлива лише істина. Ви її знайшли.

— А якщо я вимагатиму справедливості? Сумніваюся, що Міністерство у справах Індії заплющить очі на вбивство британського підлеглого.

— Нічого вони не зроблять, капітане. Час, коли британці відкрито пхали носа у справи індійських королівств, уже давно минув. Враховуючи те, що відбувається зараз по всій Індії, їх хвилює тільки те, щоб Самбалпур залишався стабільним і надійним союзником, щоб ми вступили до Палати принців. Щоб вони злякалися, потрібно вбити тисячу бухгалтерів.

— Можливо,— не погодивсь я.— Але я не зможу не зазначити цього у своєму звіті.

Стара магарані зітхнула.

— Сумно було б, якби безпідставні звинувачення заплямували репутацію Самбалпура. Мені б хотілося цього уникнути.

Вона помовчала.

— Ви знайомі з однією жінкою,— продовжила нарешті магарані.— Така собі Шрейя Бідіка. Її не покарали за бунтарську агітацію попри поради дивана й голови міліції. Мені б не хотілося порушувати проти неї кримінальну справу.

Усе ясно. Я можу розповісти в Калькутті про смерть Ґолдінґа, але, як правильно завважила магарані, навряд чи влада щось робитиме. А на випадок, якщо я таки скою якусь дурницю, вона притримає Шрейю Бідіку. Тепер зрозуміло, як їй удалося п’ятдесят років тримати країну під контролем. Мушу віддати їй належне. Можливо, вона кращий правитель, ніж Адгір або Пуніт.

— А тепер,— сказала вона, повернувшись до пурда-автомобіля,— мушу вибачитися. Державні справи вимагають моєї уваги.— Вона взяла мене за руку: — Сподіваюся, ми ще зустрінемося, капітане. Не забувайте, що я вам казала. Ваша душа вимагає правди. Ви її маєте. Справедливість — справа богів.

Вона відпустила мою руку і пішла до автомобіля. Водій відчинив задні дверцята, і я побачив на задньому сидінні Даве. На чолі в нього було намальовано три лінії.

Автомобіль поїхав, а в голові моїй і досі лунали слова магарані. Я повільно вийшов за ворота, пішов до баньяна на березі, під яким на мене чекала Енні.

Примітка автора

На цей роман мене надихнула історія шаха Джахан-бегума, династії мусульманських цариць, що правили індійським штатом Бхопалом від 1819 до 1926 року. У сьогоднішньому світі релігійного фундаменталізму і реакційної політики варто пам’ятати, що сотню років одним із індійських королівств правили (дуже непогано) мусульманські жінки.

Королівство Самбалпур дійсно існує, майже в тих кордонах, що й у книжці, хоча в 1849 році його прибрала до рук Ост-Індська компанія, коли правитель Нараян Сінґх помер, не залишивши прямого спадкоємця.

Історія королівства налічує кілька тисяч років, про нього згадує у своїй книжці ще Птолемей[30]: Самбалака на лівому березі річки Манада, теперішньої Маханаді. Відомості про нього можна знайти у китайських хроніках, включаючи праці Сюаньцзана[31], де згадується і славетний король Самбалаки Індрабхуті, найдавніший із відомих правителів Самбалпура, засновник ваджраяни[32] та ламаїзму[33].

Самбалпур завжди був центром поклоніння Джаґґернауту, про ідола цього божества згадується у записах, які датуються десятим сторіччям. Тоді ідол стояв у печері біля Субарнапура. Вважали, що королівство перебуває під особливим захистом Джаґґернаута. Це єдине місце в Одіші, де добувають алмази й вугілля. Французький торговець Жан-Батист Таверньє у своїй книжці «Шість подорожей до Туреччини, Персії та Індії» (1676-1677) описує численні алмазні копальні Самбалпура. Він заявляє, що на час його візиту там працювало вісім тисяч людей, хоча є свідчення, що працювали вони на розсипищах, глибоко в шахти не спускалися. За словами англійського історика Едварда Гіббона, самбалпурські алмази експортували навіть до Римської імперії.

Усім, хто хоче дізнатися більше про індійські королівські штати та їхніх пишних магарадж, раджу почати з неймовірної книжки «Високість: магараджі Індії» Енн Морроу.

Тим же, кого зацікавив загублений світ опійних курців, варто прочитати книжку «Опійний біс» Стівена Мартіна, історію про те, як людина захопилася і стала залежною від цього екзотичного наркотику.

Подяки

Так багато людей допомогли цій книжці пройти шлях від задуму в моїй голові до надрукованого роману, і я в боргу перед кожним із них і дуже вдячний за підказки, поради, терпіння і гумор.

Особлива подяка моїй чудовій команді редакторів, Алісон Теннессі, Кейт Гарві і Джейд Чендлер, які протягом вісімнадцяти місяців так добре доповнювали роботу одне одного.

Дякую команді видавництва «Гарвілл Секер», особливо Анні Редман за її невтомну роботу, за два роки подорожей по всій країні з розповідями про мою книжку; Семптембер Вітерс за те, що з таким ентузіазмом проводила маркетингову компанію, Крісу Поттеру за чудові ілюстрації і Алісон Таллет за її орлиний зір. Дякую Ліз Фолі, Рейчел Каньйоні, Річарду Кейблу, Бетану Джоунсу, Алексу Расселу, Тому Дрейку Лі, Пенні Ліхті та всій команді підрозділу видавництва «Вінтаж» за те, що повірили в Сема і Не Здавайся.

Я дуже вдячний моєму агенту Сему Коупленду, найкращому чоловікові у видавничій справі, за те, що повірив мені, і літературному агентству «Роджерс Колерідж і Байт» за їхню нелегку роботу.

Дякую своїй дружині Сонал, чия любов і підтримка робить можливим усе, і моїм хлопчикам, Мілану й Арану, за хаос у нашому житті.

Завдячую також і письменникам Бел Мак-Дермід і Вазім Хану, акторам індійського фільму «Постріл» за підтримку, а Йоані Карамітровій за те, що ми із Сонал залишилися при здоровому глузді.

Авжеж, дякую всім друзям, які