Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Голосно псалом читати.

Аж нараз заглаголав:

«Стережіться, ботокуди,

Бо велика боротьба

За святий наш обряд буде.

Встануть пастирі безумні,

Встануть і безмозкі вівці

І накинуться на наш

Обряд в божевільній спілці.

Вни трираменні хрести

Захотять покасувати,

А зато дзвінки, органи

В обряд наш понасувати.

«Стережіться! Бог не спить,

Хоть здається, що дрімає!

На невірних спаде кара,

Але вірних мзда чекає.

Отож ми держімся твердо

Православія твердині;

Я сам перший запускаю

Довгу бороду віднині».

Тою мовою загріті,

Присягли всі ботокуди

Твердо йти за Соломоном

На всі бо́ї, спори й труди.

І пішли… на чорну каву.

Але бунту сім’я злеє

Розширилось. Незадовго

Донеслось владиці теє.

Той почав упоминати

Зразу чемно і покірно,

Но твердії ботокуди

Всі на те мовчать безмірно.

Розізливсь владика. Кинув

Три чи штири анафеми.

Аж тоді опам’ятались

Ботокуди… «Що ми? Де ми?» -

Так самі себе спитали

І поволі в згоді братській

Навернулись на святий

Обряд греко-уніатський.

Тільки Соломон остоявсь

Твердо з свойов бородою,

Вже й владика дав му покій,

От, для любого спокою.

І вславивсь він бородою,

Вна премудрим го зробила,

Ботокудія з любов’ю

На ту бороду дивила.

Навіть чув я, що зложились

Ботокуди околичні,

Щоб по смерті Соломона

Заховать на віки вічні

Бороду його. Одну

Половину хтять відтяти,

Поробити пензлі й ними

Образи святі писати.

Другу половину хтять

Намочити в оковиті,

А над нею вмурувати

Ті слова, зо срібла литі:

«Тутка спочиває з богом

В оковиті намочена

Мудра борода, по всій

Ботокудії прославлена.

Тут моліться й споминайте,

Всі потомки молоді,

Що жив муж, котрий весь вік свій

Опиравсь на бороді!»

В славнім городі Глупові

Жив муж грубий і учений,

Звавсь Сидірко Шаранець,

Прозивався Оглашенний.

Мудрий муж був, хоть ніхто

В ботокудській тій столиці

Се не знав, чи був свояк він

Валаамовій ослиці.

То лиш знав народ глупівський,

Що він теньгий гумориста,

Як почне що науково

Плести, то комедья чиста.

От він раз сидів і думав,

Що би тут таке зробити,

Щоб всю Ботокудью враз

Зворухнути, звеселити.

Прів він, прів, аж наконець

Написав статтю довжезну

«Про календар» - вна в «Ослові»

Друкувалась безвозмездно.

В тій статті він доказав,

Що календар всім потрібний,

Но календар ботокудський

До нічого не спосібний.

А чому він неспосібний?

От тому, бо, як всім звісно,

Против других календарів

О два тижні йде запізно.

З того виводив Сидірко,

Що як скоро ботокуди

Другий календар приймуть,

То й їх поступ швидший буде.

Ся стаття, немов олива

До огню нараз люнула,

Всю народність ботокудську

Против себе обернула.

Зараз почались в «Ослові»

Противдокази і свари:

Що волів би пан Сидірко

Не пускати з уст і пари

В календарській важній справі,

Що стаття його в «Ослові»,

Хоть в теорії й правдива,

Але зла в самій основі.

Зла тому, що ботокуди

Мусять старини держатись,

Хоть би й о сто літ в істор’ї

Їм прийшлося запізнитись.

Хтів Сидірко в календарстві

Ставити нову теор’ю,

Ну, то міг був по-німецьки

Написать тоту істор’ю.

«Нам не тра нових теорій,

А хто хоче нам їх пхати,

Мусить нас передовсім,

Чи приймаєм, запитати.

Відти вченим всім наука:

Ті лиш нам теор’ї рідні,

Котрі з нашим ботокудським

Вродженим поняттям згідні.

Проче все - чи ме ся правда,

Поступ чи ідея звати,-

Скоро нам не в лад, то знайте,

Ми не хочем того й знати!»

Так відрізав Шаранцеві

В мудрій дописі «з Дурнуович»

Громогласний ботокудський

Перший стовп, Мордодерович.

Підкусив біс Шаранця

Відповідь на те шмальнути -

Отоді почався крик,

Що було аж в небі чути.

Ботокудськая країна.

Зворухнулась, крикла вся:

«Зрада! Дайте нам го в руки,

Атеїста Шаранця!»

І з оружжям та дрекольми

Всі взяли в Глупів ся перти,

Щоб предати Шаранця -

Зрадника постидній смерті.

І погиб би був Сидір,

Та лиш покаянням спасся:

Все на сповіді відкликав,

А відтак став до причастя.

Так скінчилася війна

О календар. Всі здорові

Вийшли з неї. Но велись ще

Інші війни обрядові.

Революц’ї тут, то там

Підіймалися, мов бучі,-

Всі боролись против всіх,

Драли з святощів онучі…

О Тиховичу Мовчальський,

Бесідниче наш великий,

Ти, прославлений широко

Демосфене без’язикий!

Ти, що в війнах тих потратив

Много поту і волосся,

Ти, котрому кожде діло

Солоно взнаки далося,

Ти лиш знаєш, як-то тяжко

Всі ті війни описати.

Поможи ж мені о всіх них

Якнайкраще промовчати.

А який був їх конець?

Все лишилось по-старому -

Не дрогнула ботокудська

Твердість від тих бур і грому.

Хоть засіяла інтрига

Сварів та незгід паскудство,

Хоть покпились ботокуди -

Побідило ботокудство!