Читати книгу - "Замок"

Фріда кивнула.

– Послухай-но, Фрідо, – сказав К. – Про цю нібито зраду ми вже не раз розмовляли, і кожного разу ти врешті змушена була погодитися, що твої підозри безпідставні. Відтоді з мого боку нічого не змінилося, все залишилося невинним, а інакше й не може бути. Отже, щось змінилося з твого боку, через чиїсь наклепи на мене або з інших причин. У кожному разі, ти кривдиш мене, бо подумай сама, як усе виглядає з цими двома дівчатами. Одна з них, темноволоса, – я майже соромлюся за те, що мушу виправдовуватися перед тобою за такі дрібниці, але ти вимагаєш цього, – ця темноволоса мені така ж неприємна, як і тобі, я тримаюся від неї подалі, наскільки це можливо, а вона полегшує це завдання, бо важко уявити собі когось більш замкнутого, ніж вона.

– Справді! – вигукнула Фріда, і ці слова вирвалися в неї ніби всупереч її бажанню. К. зрадів, що зміг подолати її байдужість, Фріда поводила себе зовсім не так, як хотіла. – Ти можеш вважати її замкнутою, але вона найвульгарніша з усіх, кого я знаю. Ти називаєш її замкнутою і щиро так вважаєш, хоча це звучить неймовірно, але я знаю – це не вдаване. Господиня заїзду «Біля мосту» казала про тебе: «Я ненавиджу його, але покинути його напризволяще теж не можу, як неможливо стриматися й не допомогти малій дитині, яка ще не вміє ходити, але хоче просунутися вперед».

– Цього разу послухайся її поради, – посміхнувся К. – Але ми можемо забути про цю дівчину, якою б вона не була – замкнутою чи вульгарною. Я не хочу чути про неї.

– Але чому ти називаєш її замкнутою? – наполягала Фріда. К. вирішив, що її зацікавленість свідчить на його користь. – Ти переконався в цьому чи просто хочеш принизити таким чином інших?

– Ні те, ні інше, – сказав К. – Я називаю її так із вдячності, бо вона полегшує мені завдання не помічати її, а якби вона частіше зверталася до мене, я не міг би примусити себе знову піти туди. А це було б великою втратою, адже я мушу ходити до них задля нашого з тобою спільного майбутнього, ти ж знаєш. І саме тому я повинен спілкуватися ще й з іншою дівчиною, яку ціную за її працьовитість, обережність і саможертовність, але про яку ніхто не може сказати, що вона спокуслива.

– Слуги думають інакше, – заперечила Фріда.

– Слуги багато про що думають інакше, ніж я, – сказав К. – Ти збираєшся робити висновки про мою невірність, посилаючись на хтивість слуг?

Фріда замовкла й дозволила К. забрати в себе з рук тацю та поставити на підлогу. К. взяв Фріду попід руку, і вони повільно ходили туди-сюди вздовж невеличкого коридора.

– Ти не знаєш, що таке вірність, – сказала вона, трохи опираючись його близькості. – Те, як ти ставишся до цих дівчат, не найважливіше, але те, що ти взагалі ходиш до цієї сім'ї, повертаєшся звідти із запахом їхньої домівки на одязі, для мене жахливе приниження. Ти ідеш зі школи, не сказавши мені ні слова, і проводиш там півночі. А коли за тобою питають, ти дозволяєш цим дівкам вибріхувати тебе, пристрасно вибріхувати, особливо тій, незрівнянно замкнутій. Вибираєшся з їхнього дому таємною стежкою, можливо, аби ще й не зіпсувати репутацію цих дівчат, репутацію таких дівчат! Ні, ні слова більше про це!

– Про це ні слова, – погодився К. – Але повернімося до іншого, Фрідо. Про це, зрештою, більше й немає що сказати. Чому я ходжу туди, ти знаєш. Це нелегко мені дається, але я змушую себе. Ти не повинна ще більше ускладнювати мені це. Сьогодні я просто хотів зазирнути на мить і запитати, чи Варнава, який повинен був передати важливе повідомлення і давно повернутися, вже прийшов. Його ще не було, але він мав незабаром надійти, як мене запевнили, і це виглядало досить переконливо. Я не хотів, щоб він з'являвся в школі й травмував тебе своєю присутністю. Години минали, але він, на жаль, так і не з'явився. Зате нагодився інший, ненависний мені чоловік. Я не хотів, щоб він шпигував за мною, тому скористався запасним ходом через сусідський сад, але я не мав наміру й ховатися, тому потім на вулиці підійшов до нього з міцною вербовою різкою в руках, у цьому зізнаюся чесно. Це все, що я можу про це сказати, зате є інші теми для розмови. Наприклад, мої помічники, згадувати яких мені так само гидко, як тобі одну відому сім'ю. Порівняй твої стосунки з ними із моїм ставленням до цієї родини. Я розумію твою відразу до сім'ї Варнави і поділяю її. Я ходжу до них тільки в справах, часом мені навіть здається, що це несправедливо, і я їх просто використовую. Але натомість ти й помічники! Ти й не намагалася заперечувати, що вони чіпляються до тебе, навпаки, зізналася, що це тебе приваблює. Я не ображався, бо розумів, що тут діють сили, які ти не в змозі подолати, і був щасливий, що ти принаймні намагаєшся опиратися, я допомагав тобі в цьому. І тільки тому, що я на кілька годин випустив справу з поля зору, сподіваючись на твою вірність, а окрім того, розраховуючи й на те, що будинок надійно зачинений, а помічників остаточно прогнано, – боюся, що я досі їх недооцінюю, – тільки через те, що я на кілька годин послабив контроль, такий собі Єремія, якщо бути точним, то вже не дуже здоровий підстаркуватий чолов'яга зухвало дозволив собі зазирнути у вікно, і тепер через це я повинен утратити тебе, Фрідо, і почути замість привітання: «Ніякого весілля не буде». Хіба не я мав би дорікати в цій ситуації? Але ж я не дорікаю, все ще не дорікаю. – І К. знову здалося, що потрібно відволікти Фріду, тому він попросив принести йому щось перекусити, бо він нічого не їв з обіду. З очевидним полегшенням Фріда кивнула на знак згоди і пішла принести їжу, але не далі коридором, де, згідно з уявленнями К., мала б міститися кухня, а трохи вбік, на кілька сходинок нижче. Незабаром вона повернулася з тацею нарізаного холодного м'ясива й пляшкою вина, але це були лише рештки чиєїсь трапези. Щоб це приховати, нарізані шматочки були поспіхом знову викладені на тарілку, серед них залишилися забуті шкірки від ковбаси, а три чверті пляшки було випито. К.