Читати книгу - "Дівчина у потягу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Том похмуро спостерігає за мною, розмірковує, що робити далі, як усе владнати. Про Анну він не турбується, це я бачу. У нього зараз єдина проблема — я.
— Вона була дещо схожа на тебе, — раптом зізнається він. Відкидається на спинку дивана, зручніше влаштовує дочку в себе на колінах. — З одного боку, схожа, з іншого — ні. У неї була така риса… Ні, ти розумієш, якась безладна. Я не встояв. — Він посміхається до мене. — Я, лицар у білих латах.
— Який з тебе лицар! — неголосно заперечую я.
— Ох, Рейч, облиш. Невже не пам’ятаєш? Ти вся така сумна після смерті тата, тобі потрібно, щоб хтось повертався додому, хтось тебе кохав. Я дав тобі це. Дарував тобі відчуття безпеки. А потім ти вирішила на все начхати, але не потрібно в цьому звинувачувати мене.
— Я можу звинуватити тебе багато в чому, Томе.
— Ні, ні. — Він махає пальцем. — Не потрібно переписувати історію. Я добре до тебе ставився. Іноді… часом ти мене примушувала. Але я добре до тебе ставився. Я піклувався про тебе, — наполягає він, і лише тоді стає насправді зрозумілим: він ошукує себе так само, як ошукує мене. Він сам собі вірить. Він щиро вірить, що добре до мене ставився.
Раптом дитина починає голосити, Анна миттю підводиться.
- Її потрібно перевдягнути, — каже вона.
— Не зараз.
— Вона мокра, Томе. Її потрібно перевдягнути. Не будь жорстоким.
Він із підозрою дивиться на Анну, однак віддає їй доньку, яка не перестає кричати. Намагаюся зустрітися з Анною поглядом, але вона не дивиться на мене. Коли вона повертається й прямує нагору, моє серце підскакує до горла, але знову падає долу, тому що Том підхоплюється та притримує її за руку.
— Перевдягай тут, — наказує він. — Ти можеш тут її перевдягти.
Анна йде на кухню й просто на столі міняє дитині підгузок. Кімната наповнюється запахом лайна, у животі в мене все перевертається.
— Ти збираєшся розповісти нам чому? — питаю я його. Анна лишає своє заняття, дивиться на нас із протилежного кінця кімнати. У кімнаті спокійно, тихо, незважаючи на дитяче вередування.
Том хитає головою, майже не вірячи.
— Вона була схожа на тебе, Рейч. Нічого не залишала напризволяще. Не знала, коли слід зупинитися. Вона просто… просто не послухала. Пам’ятаєш наші постійні чвари? Як ти завжди воліла останнє слово залишити за собою? Меґан була такою самою. Вона не послухала.
Він совається на дивані, нахиляється вперед, спираючись ліктями в коліна, ніби розповідає мені цікаву історію.
— Усе починалося задля розваги, секс і нічого більше. Вона змусила мене повірити, що її цікавить тільки секс. Але потім передумала. Не знаю чому. Вона була всюди, ця дівчина. Посварилася зі Скоттом чи то засумувала — і почала говорити про те, як ми втечемо разом, усе почнемо спочатку, залишивши Анну з Еві. Ніби я погоджувався! А якщо я на перший поклик не з’являвся — вона скаженіла, телефонувала мені додому, погрожувала, обіцяла, що прийде сюди та все про нас розповість Анні. А потім усе припинилося. Я так зрадів! Вирішив, що їй урешті-решт удалося приборкати власний норов і я став для неї нецікавим. Але потім вона зателефонувала в суботу, сказала, що потрібно поговорити, вона має сказати мені дещо особливе. Я не звернув на неї уваги, і вона знову почала погрожувати — що завітає до мене додому й тому подібні речі. Спершу я не надто переймався, тому що Анни вдома не було. Ти ж пам’ятаєш, люба? Ви збиралися повечеряти з дівчатами, а я мав наглядати за донькою. Я вирішив, що нічого поганого не станеться, якщо вона прийде — ми все вирішимо. Я б змусив її зрозуміти. Але потім з’явилася ти, Рейчел, та все занапастила.
Він відкидається на спинку дивана, широко розсунувши ноги — «крутий» хлопець зручно влаштувався.
— Це твоя провина. У всьому винна лише ти, Рейчел. Анна так і не пішла вечеряти з подругами — повернулася за п’ять хвилин, розлючена та засмучена, бо побачила тебе на вулиці, як завжди п’яну, ти вешталася з якимось хлопцем біля вокзалу. Вона побоювалася, що ти можеш прийти сюди. Побоювалася за Еві. Тому натомість, щоб у всьому розібратися з Меґан, мені довелося владнати справу з тобою. — Він стискає губи. — Боже! В якому стані ти була! Виглядала як лайно, тхнуло від тебе вином… Ти навіть намагалася мене поцілувати, пам’ятаєш? — Він робить вигляд, що його нудить, але потім починає сміятися. Анна також сміється, і я не знаю, чи то їй це здається смішним, чи то вона намагається його заспокоїти.
— Мені потрібно було, щоб ти зрозуміла — я не бажав, щоб ти з’являлася поруч зі мною… поряд з нами. Я відвів тебе в підземний перехід, щоб ти не влаштовувала сцен на вулиці. І наказав тобі не втручатися в наші справи. Ти плакала та скиглила, тож я вдарив тебе, щоб ти замовкла, а ти стала ридати та скиглити ще сильніше. — Він говорить крізь стиснуті зуби; я помічаю, як напружилися м’язи його обличчя. — Я був такий розлючений, просто хотів, щоб ти зникла, дала нам спокій, ти й Меґан. У мене вже є родина. У мене гарне життя. — Він дивиться на Анну, яка намагається влаштувати дитину в дитячому високому стільці для годування. На її обличчі немає жодих емоцій. — Я створив собі гарне життя, попри тебе, попри Меґан — попри все. Після зустрічі з тобою я зіткнувся з Меґан. Вона крокувала Бленгейм-роуд. Я не міг дозволити їй з’явитися в моєму будинку. Не міг дозволити їй поспілкуватися з Анною, так? Сказав їй, що нам потрібно кудись від’їхати, поговорити. І я мав на увазі лише поговорити. Ми сіли в автівку, поїхали в Корлі, до лісу. Там ми час від часу зустрічалися, коли не було іншого місця. Кохалися в автівці.
Зі свого місця я помічаю, як здригається Анна.
— Анно, ти маєш мені вірити: я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчина у потягу», після закриття браузера.