Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

— каже урочисто Гольмц, і всі починають аплодувати. А у Ксенії Дмитрівни аж сльози на очах з’являються. Бере вона той діамант і притискає до серця. Крутить головою, немов не може повірити в те, що це насправді відбувається. Ось уже й плаче, дивиться на «Зірку Сходу». Яка досить замизкана, бо ж у брудному дуплі лежала.

— Пане Гольмц, дозвольте від імені мого шановного роботодавця Павла Івановича Харитоненка вручити вам нагороду, обіцяну за розшук «Зірки Сходу». Ми у захваті від вашої роботи. Павло Іванович телеграмою вітає вас і запрошує до Москви, де на вас уже чекають, — урочисто каже прикажчик і вручає Гольмцу валізку, мабуть що, повну грошей. Десять тисяч рублів. Усі аплодують, кричать «Браво!», «Слава Павлу Івановичу Харитоненкові!», Маєвський знову заводить «Слава Шерлоку Гольмцу, найкращому слідчому на світі!». Тут виходить Хомутинський, вклоняється Шерлоку Гольмцу.

— Від імені правління З’єднаного банку, страхова компанія якого здійснювала обслуговування всієї поїздки Ксенії Дмитрівни до Сум, а зокрема гарантувала збереження «Зірки Сходу», мені доручено вручити вам премію за знаходження діаманта. Дві тисяч рублів готівкою!

Знову всі аплодують, а люди, що хочуть подарувати Гольмцу гроші, вишикуються ледь не в чергу. Окрема подяка від Кадетського корпусу, окремо від сумських купців, окремо від повітового дворянства, Я тихенько рахую і так бачу, що вже більше п’ятнадцяти тисяч рублів назбиралося! Тільки головою кручу. От ви спробуйте на землі ці тисячі заробити! Як самі орати будете та сіяти, то ніколи не заробите. Але навіть якщо хтось на вас працювати буде, то все одно кілька років знадобиться працювати і вдень, і вночі, хвилюватися за дощі та заморозки, думати, коли продавати врожай, чи зараз, чи ще почекати, щоб ціна піднялася. Важко і затято працювати доведеться. А тут що ж? Приїхав, пошив усіх у дурні, зірвав грошви і поїхав? Ось тут мене злість узяла. Бо неправильно це. Не став чекати, поки інші ще дарувати будуть, а вийшов і кахикнув гучно. Всі здивовано подивилися на мене. А я дивився на Гольмца. Потім дістав телеграму, отриману від пристава Воронька, і зачитав.

— Поліцією Російської імперії розшукується Яан Туллемаа, уродженець Ревеля, відомий шахрай, який входить у довіру і викрадає гроші та коштовності. Кілька разів затримувався поліцією і кожного разу тікав за допомогою підкупу та брехні, — дивлюся на Гольмца, а той, молодець, навіть не сіпнувся. Здивовано позирає на мене, наче не розуміє, до чого все це. І всі дивляться.

— Іване Карповичу, що це ви кажете? — обурюється Маєвський.

— Хто це такий? — дратується начальник корпусу. — Не звертайте увагу! — каже він Гольмцові, який розводить руками, мовляв, нічого не розуміє.

— З особливих прикмет у злочинця шрам на шиї, який він прикриває зазвичай шаликом, — я вказую на Гольмца, який у шалику і є.

— Іване Карповичу, ви забуваєтеся! — кричить граф.

— Та як ви смієте? — кричить поліцмейстер.

— Хто його пустив? — не розуміє начальник корпусу, й інші у натовпі невдоволено на мене дивляться.

— Іване Карповичу, не ганьбіть нас перед нашим гостем, — делікатно втручається Хомутинський, який аж розчервонівся, так йому незручно.

— Не можу зганьбити, бо гостя ніякого немає. Зараз викладач Сумського реального училища Олексій Капуста зачитає статтю з енциклопедії Брокгауза та Ефрона, схваленої для продажу в Російській імперії. Давайте, Олексію Пантелеймоновичу!

Капуста, який віддав Марусю жінці, тримає у руках грубезний том енциклопедії, дуже хвилюється, але вимову правильну зберігає — що значить викладач.

— Шерлок Гольмц — літературний персонаж, вигадана особа, герой творів англійського письменника Артура Конан Дойля. Шерлок Гольмц, як і його товариш доктор Уотсон, ніколи не існували, окрім як на сторінках книжок! Хто бажає, може прочитати сам, — Капуста запрошує узяти том і почитати. У натовпі встановлюється повна тиша.

— Що він читати? Що за дурниці! Маячень! — гнівно каже Гольмц і руйнує цю тишу. Гольмц праведно здивований і обурений. Шахраї зазвичай так не виглядають.

— Пан Капуста — дуже підозріла особа! Він до церкви не ходить, а нещодавно купив мавпу і прилюдно казав, що це предок усіх людей! — каже поліцмейстер. І на Капусту вже дивляться вороже.

— Як вони сюди потрапили? — гнівно питає начальник корпусу. — Пане Гольмц, не звертайте уваги!

— Якщо пан Гольмц приїхав з Англії, то він мусить говорити англійською. Так? — питаю я у всіх.

— Ну звісно! Що за дурні питання! — дратується граф, який став головним оборонцем Гольмца.

— Ось зараз пані Капуста, яка дає приватні уроки з англійської мови, перевірить це. Спитайте, будь ласка, про щось у пана Гольмца, — прошу я дружину професора. Та питає. Я слідкую за Гольмцом Але він грає пречудово.

— Я вас не розуміт! Дюже, дюже поганий вимов. Жахи акцент! — він розводить руками.

— Відповідайте, будь ласка, англійською! — наполягаю я.

— Це що, допит? — дратується Гольмц. — Ще ніде, ні в один країн світу, мене так не принижувать! Я знайшов викраден діамант, а мене допитать, наче злочинця! Ось такий ваш подяк? Ганьба!

— Ганьба! — верещить Маєвський! — Ганьба! — кричить натовп.

— Заберіть звідси цього бунтівника! — кричить начальник корпусу.

До мене кидаються кілька кадетів.

— Охоронне відділення! — верещу, я і показую посвідку. Вона вже кілька років, як я пішов у відставку, не дійсна, але герб на ній впливає на кадетів, і вони зупиняються. — Пан Гольмц сказав, що знайшов діамант. То дозвольте мені останнє запитання!

Я тримаю посвідку високо, наче хрест проти нечистої сили. Іду до Ксенії Дмитрівни, люди переді мною розходяться. Проти охранки піти бояться.

— Ксеніє Дмитрівно, в мене немає сумнівів, що у вас є люстерко. Можна його попросити? — кажу делікатно й усміхаюся лагідно, бо бачу, що співачка перелякана. Дістає люстерко, дає мені.

— А тепер діамант, будь ласка.

— Яке нахаб... — починає начальник корпусу.

— Справа державної важливості! — гримаю я. — Будь ласка, Ксеніє Дмитрівно. Вам немає за що хвилюватися.

— Не віддавать йому діамант, це злочинець! — кричить Гольмц, і знову симпатії публіки на його боці.

— Добре, не віддавайте мені, Ксеніє Дмитрівно. Ось люстерко, проведіть діамантом про ньому. Будь ласка! Ви ж знаєте, як перевіряти діаманти.

Вона проводить. Спочатку ледь-ледь. На склі жодного сліду. Вона натискає сильніше, ще сильніше. Чутно звук скреготіння, але на склі ані подряпини.

— Що? —