Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

котре було предметом особливої гордості. Така поведінка ставала смертельно небезпечною за присутності солдатів, набраних із селян, які без будь-якої граційності гатили із рушниць. Мало того, рушниці були чужоземним винаходом, тож їх зневажали, як і всі інші чужоземні речі в Японії після 1600 року. Контрольований самураями уряд спершу обмежив виробництво рушниць кількома містами, потім запровадив урядовий дозвіл на цей промисел, далі почав видавати дозволи тільки на рушниці, що вироблялися для потреб уряду, і кінець кінцем скоротив урядові замовлення на рушниці, аж доки в Японії взагалі майже не лишилося робочих рушниць.

Серед тогочасних європейських правителів також були такі, які зневажали рушниці й намагалися обмежити їх використання. Але такі заходи ніколи далеко не заходили в Європі, де будь-яку країну, котра тимчасово зрікалася вогнепальної зброї, відразу б захопили її сусіди, котрі не цуралися рушниць. Лише через те, що Японія була густонаселеним ізольованим архіпелагом, вона змогла викрутитися попри відмову від цієї потужної військової технологічної новинки. Кінець безпеці через ізоляцію настав у 1853 році, коли візит американського флоту під командою комодора Перрі, на кораблях якого виблискували гармати, переконав Японію поновити виробництво вогнепальної зброї.

Ця відмова, а також відмова Китаю від океанських кораблів (і від механічного годинника та прядильної машини на водяній тязі) — знамениті історичні приклади технологічних поворотів назад у ізольованих або напівізо- льованих суспільствах. Такі повороти мали місце і в доісторичні часи, крайнім випадком чого були аборигени Тасманії, котрі відмовилися навіть від кістяних знарядь і рибальства, ставши технологічно найпримітивнішим суспільством сучасного світу (розділ 15). Можливо, аборигени Австралії спершу прийняли лук і стріли, а потім відмовилися від них. Жителі Торесових островів відмовилися від човнів, а мешканці острова Ґауа спершу зреклися, а потім повернулися до них. По всій Полінезії відбулася відмова від кераміки. Більшість полінезійців і чимало меланезійців зреклися лука й стріл на війні. Полярні ескімоси втратили лук і стріли та каяк, тоді як дорсетські ескімоси втратили лук і стріли, лучковий дриль і собак.

Ці приклади, попервах здаючись чудернацькими, добре ілюструють роль географії та дифузії в історії технологій. За відсутності дифузії суспільство набуває менше нових технологій і втрачає більше наявних.

Через те що технологія породжує ще більше технологій, важливість дифузії винаходу потенційно перевищує важливість початкового винайдення. Історія технології втілює так званий автокаталітичний процес, тобто процес, темпи якого наростають із часом, тому що він сам себе каталізує. Нас вражає технологічний вибух, який відбувся після Промислового перевороту, але середньовічний вибух був так само вартим захоплення порівняно із вибухом бронзової доби, перед яким маліє пізньопалеолітичний вибух.

Одна з причин автокаталізації технологічного розвитку полягає в тому, що нові досягнення спираються на попереднє розв’язання простіших проблем. Скажімо, рільники кам’яної доби не перейшли напряму до видобутку й обробітку заліза, котрі вимагають високотемпературного горна. Натомість видобуток і обробіток залізної руди спиралися на тисячолітній досвід людства із природними виходами на поверхню чистих металів, достатньо м’яких, щоб за допомогою молота їм можна було надати потрібної форми, не вдаючись до нагрівання (мідь і золото). Вони також спиралися на тисячоліття розвитку простих горен для виготовлення кераміки, а відтак для виділення міді з руди і обробки мідних сплавів (бронзи), які не вимагають настільки високих температур, як залізо. На Родючому півмісяці й у Китаї залізні предмети поширилися десь через 2 тис. років після виникнення бронзової металургії. Суспільства Нового світу тільки-но почали виготовляти бронзові артефакти і ще не мали залізних тоді, коли прибуття європейців перервало незалежну траєкторію розвитку цієї частини світу.

Ще одна з причин автокаталізу полягає в тому, що нові технології та нові матеріали дають змогу створювати інші нові технології за допомогою рекомбінації. Чому, наприклад, друкарство стрімко поширилося середньовічною Європою після того, як Ґутенберґ надрукував у 1455 році свою Біблію, а не після того, як невідомий друкар створив у 1700 р. до н. е. Фестський диск? Пояснення почасти полягає в тому, що середньовічні європейські друкарі могли поєднати в своїй діяльності шість технологічних досягнень, які були недоступні творцю Фестського диска. Із цих досягнень — папір, розбірні літери, металургія, прес, чорнило і шрифт — папір та ідея розбірного друкарського набору дійшли до Європи з Китаю. Ідея Ґутенберґа відливати літери за допомогою металевих кліше, аби уникнути потенційно фатальної проблеми неоднакового розміру літер, спиралася на велику кількість металургійних досягнень: сталь для пуансонів, латунь або бронза (пізніше замінені сталлю) для кліше, свинець для матриць і сплав олова, цинку й свинцю для самої шрифтини. Ґутенберґів прес походив від гвинтових пресів, які використовувалися для виготовлення вина та маслинової олії, тоді як його чорнило було олієвмісним удосконаленням тодішніх чорнил. Абетковий шрифт, який середньовічна Європа успадкувала від тритисячолітнього розвитку абетки, добре надавався для друку за допомогою розбірних літер, позаяк доводилося відлити лише кілька десятків літерних форм, на відміну від тисяч знаків, які вимагалися б китайським письмом.

Зі всіх цих передумов автор Фестського диска порівняно з Ґутенберґом мав доступ до гірших технологій, придатних для того, щоб поєднати їх у друкарську систему. Носієм письма у випадку диска виступала глина — набагато громіздкіший матеріал, ніж папір. Металургійна майстерність, чорнила і преси на Криті 1700 р. до н. е. значно поступалися тому, що було в 1455 р. н. е. в Німеччині, тому диск доводилося відтискати рукою, а не відлитими розбірними шрифтинами, вставленими в металеву раму, змащеними чорнилом і прикладеними до поверхні паперу. Шрифт, який використано на диску, був силабарієм із більшою кількістю знаків і складнішими формами, ніж латиниця, якою користувався Ґутенберґ. Як наслідок, друкарська технологія, застосована на Фестському диску, була набагато громіздкішою і пропонувала менше переваг над ручним письмом, ніж Ґутенбергів друкарський верстат. На додаток до технологічних недоліків Фестський диск надрукували за часів, коли володіння письмом обмежувалося кількома палацовими й храмовими писарями. Тому попит на блискучий витвір автора диска був малим, а отже, недостатнім, щоб спонукати інвестиції в марудну роботу з виготовлення десятків ручних пуансонів. Натомість потенційний масовий ринок для друкарства у середньовічній Європі спонукав численних інвесторів позичати Ґутенберґові гроші.

Наші технології розвивалися від перших кам’яних знарядь, які почали використовувати понад два з половиною мільйони років тому, до лазерного принтера 1996 року, який замінив мій застарілий струменевий принтер 1992 року і на якому було видруковано рукопис цієї книжки. На початку темпи розвитку були доволі повільними — минали сотні тисяч років без вловимих змін у наших кам’яних знаряддях і без жодного вцілілого доказу існування артефактів, виготовлених із інших матеріалів. Сьогодні технологія розвивається настільки швидко,