Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

колеса Старого світу мали особливу конструкцію: це був грубий дерев’яний круг, який складався з трьох зчеплених між собою дощок, а не обід зі спицями. Натомість єдині колеса, що були в корінних американських суспільств (зображені на мексиканському керамічному посуді), складалися з суцільної дошки, що свідчить про друге самостійне винайдення колеса (як і слід було очікувати з огляду на ізольованість Нового світу від цивілізацій Старого світу).

Ніхто навіть не допускає, що однакова специфічна конструкція колеса випадково з’явилася в багатьох різних місцях Старого світу впродовж кількох сторіч після семи мільйонів років безколісної історії людства. Натомість зрозуміло, що корисність колеса спричинила його стрімке поширення на схід і захід Старого світу від єдиного місця винайдення. До інших прикладів складних технологій, які поширювалися на схід і захід стародавнього Старого світу з єдиного західноазійського джерела, належать дверний замок, шків, ротаційні жорна, вітряк і абетка. За приклад технологічної дифузії у Новому світі може правити металургія, яка поширилася з Анд через Панаму до Ме- зоамерики.

Коли винахід із широким спектром практичних застосувань несподівано зринає в одному суспільстві, він зазвичай поширюється в один із двох способів. Інші суспільства спостерігають за цим винаходом або дізнаються про нього, проявляють сприйнятливість до нього і переймають його. Або ж суспільства, в яких немає цього винаходу, опиняються у невигідному становищі порівняно із суспільством, яке ним володіє, тож останнє долає і витісняє їх, якщо збитковість їхнього становища дозволяє. Простий приклад — поширення мушкетів серед новозеландських племен маорі. Одне з цих племен, нґапугі, перейняло мушкети від європейських купців близько 1818 року. Протягом подальших 15 років Нова Зеландія здригалася від так званих мушкетних воєн, у ході яких безмушкетні племена або самі діставали нову зброю, або їх підкорювали племена, які вже встигли озброїтися мушкетами. Результатом цих подій було те, що до 1833 року технології мушкетів поширилися всією Новою Зеландією: всі вцілілі племена маорі тепер користувалися ними.

Суспільства можуть переймати нові технології від інших суспільств, які винайшли їх, у багатьох різних контекстах. Зокрема це може відбуватися через мирну торгівлю (як-от у випадку поширення транзисторів зі СІЛА до Японії у 1954 році), шпіонаж (таємне вивезення шовкопрядів із Південно-Східної Азії до Середнього Сходу в 552 р. н. е.), еміграцію (поширення французьких методів виготовлення скла й одягу Європою зусиллями 200 тис. гуґенотів, вигнаних із Франції в 1685 році) та війну. Один із найважливіших прикладів поширення через війну — запозичення ісламським світом китайських методів виробництва паперу після того, як арабське військо завдало поразки китайському в Талаській битві 751 р. н. е. в Центральній Азії, знайшло серед бранців майстрів з виготовлення паперу і доправило їх до Самарканда, щоб заснувати там паперову мануфактуру.

У дванадцятому розділі йшлося про те, що культурна дифузія може відбуватися шляхом ретельного «наслідування зразка» або проникнення туманного уявлення про винахід, яке спонукає до повторного винайдення деталей. А також зазначалося, як ці дві альтернативи реалізувалися в поширенні письма, але вони стосуються й поширення інших технологій. У попередньому абзаці було наведено приклади наслідування зразка, тоді як перенесення китайської технології виготовлення порцеляни до Європи пропонує приклад затяжного процесу дифузії ідеї. Порцеляну, дрібнозернисту напівпрозору кераміку, було винайдено в Китаї десь у VII ст. н. е. Потрапивши до Європи через Великий шовковий шлях у XIV столітті (без відомостей про методи її виготовлення), порцеляна викликала захват і численні невдалі спроби відтворити її. Лише 1707 року німецький алхімік Йоган Бетґер після тривалих експериментів із процесом і співвідношенням різних мінералів і глин натрапив на потрібний рецепт, відтак заснувавши нині знамениту Мейсенську порцелянову мануфактуру. Пізніше завдяки більш-менш незалежним зусиллям у Франції й Англії з’явилася севрська, веджвудська і споудська порцеляна. Отже, європейським гончарям довелося самим перевинаходити методи китайського виробництва, але на ці зусилля їх надихали зразки бажаного продукту, який вони мали перед очима.

Суспільства з різною швидкістю можуть отримувати технології шляхом дифузії від інших суспільств залежно від свого географічного розташування. Найбільш ізольованим народом на Землі в сучасній історії були аборигенні тасманці, котрі, не маючи океанських човнів, замешкували острів, розташований за 160 кілометрів від Австралії, котра своєю чергою є найбільш ізольованим континентом. Тасманці не мали контактів із іншими суспільствами впродовж 10 тис. років, тож не запозичили жодної нової технології і мали лише те, що винайшли власноруч. До австралійців і новогвінейців, відокремлених від азійського материка мережею індонезійських островів, з Азії зрідка докочувався який-небудь винахід. Найлегше доступними для набуття винаходів шляхом дифузії були суспільства, розміщені на найбільших континентах. Тут найшвидше розвивалися технології, оскільки вони нагромаджували не тільки власні винаходи, а й винаходи інших суспільств. Скажімо, середньовічний ісламський світ, розміщений посередині Євразії, отримував винаходи із Індії та Китаю, а також успадкував старогрецьку вченість.

Разючий приклад важливості дифузії та географічного розташування, яке її вможливлює, пропонують за інших умов незбагненні випадки суспільств, які відмовилися від потужних технологій. Зазвичай ми вважаємо, що після того, як корисну технологію було набуто, вона неминуче закріплюється в суспільстві, доки її не замінить краща. Насправді ж технологію треба не тільки набути, а й зберегти, що також залежить від багатьох непередбачуваних чинників. Будь-якому суспільству притаманні соціальні рухи і примхи, які підносять до рангу цінностей економічно непотрібні речі й тимчасово знецінюють корисні речі. У наш час, коли майже всі суспільства на Землі тісно пов’язані одне з одним, важко уявити, щоб якась примха по-справжньому призвела до відмови від важливої технології. Навіть якщо суспільство тимчасово відвернеться від якої-небудь потужної технології, воно побачить, як її використовують сусіди і матиме можливість повторно набути її через дифузію (або ж його завоюють сусіди, якщо воно не зробить цього). Проте в ізольованих суспільствах такі примхи можуть мати незворотні наслідки.

Знаменитим прикладом цього є відмова Японії від вогнепальної зброї. Остання потрапила до Японії в 1543 р. н. е., коли два португальські авантюристи прибули туди з аркебузами (примітивними рушницями) на китайському товарному кораблі. Японців настільки вразила нова зброя, що вони започаткували самостійне виробництво рушниць, значно поліпшили їхню технологію і до 1600 року мали більше рушниць (до того ж кращої якості), ніж будь-яка інша країна світу.

Але в Японії діяли також чинники, спрямовані проти прийняття вогнепальної зброї. У цій країні був численний військовий клас (самураї), який підносив меча до рангу класового символу й витвору мистецтва (та засобу підкорення нижчих класів). Доти японські війни проходили у вигляді окремих двобоїв між озброєними мечами самураями, які стояли на відкритому просторі, виголошували ритуальні промови, а потім переходили до граційного фехтування,