Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Еміра посадили за ґрати. Камера була тісною й холодною, але це не мало значення. Найбільше його мучила не втрата свободи, а думки про Евсун. Як вона? Чи одужала? Чи дізналася, що він узяв провину на себе? Він боявся одного: що вона, дізнавшись правду, прийде до жандармерії й зізнається в усьому.

Та навіть якщо це станеться, він не дозволить їй зруйнувати своє життя. Він уже зробив свій вибір. Якби довелося повторити — не вагався б ані секунди.

Минув тиждень.

Евсун усе ще залишалася в лікарні. Лікарі не помічали значних покращень у її стані. Лихоманка минула, але її тіло було слабким, а розум тьмянів від знеболювальних та заспокійливих. Вона спала більшість часу, занурена в туманну безпам’ятність.

Тим часом відбувся суд.

Вердикт був швидким: Еміра визнали винним у вбивстві Тулін.

Самозахист. Це дало йому шанс на зменшення покарання, але не врятувало від вироку.

10 років позбавлення волі.

Ці слова відлунювали в його голові, коли він стояв перед суддею, приймаючи рішення долі без жодного протесту.

Минув місяць.

Евсун нарешті прийшла до тями. Очі розплющилися, і світ вразив її яскравістю. Голова страшенно боліла, тіло було важким і виснаженим. Вона слабо обвела поглядом кімнату.

— Що зі мною?..

Поруч почувся знайомий голос.

— Евсун…

Вона повернула голову й побачила Левента. Її брат сидів біля ліжка, виглядав стурбованим.

— Брате?.. Що ти тут робиш?

Левент зітхнув.

— Емір подзвонив і сказав приїхати.

Ім’я Еміра змусило її серце завмерти.

— Емір?..

— Так.

Евсун напружено подивилася на брата. В її голові панував хаос.

— Я… нічого не пам’ятаю…

Левент спохмурнів.

Від ліків, які Евсун приймала протягом цього місяця, її спогади були розмитими. Вона не знала, що сталося, як сюди потрапила і… де зараз Емір.

Здавалося б, це мало б бути на краще.

Але ні.